Часть четвертую я слушал необычайно долго (по сравнению с предыдущей) и вроде бы уже точно определился в части необходимости «взять перерыв», однако... все же с успехом дослушал ее до конца. И не то что бы «все надоело вконец», просто слегка назрела необходимость «смены жанра», да а тов.Родин все по прежнему курсант и... вроде (несмотря ни на что) ничего (в плане локации происходящего) совсем не меняется...
Как и в частях предыдущих —
подробнее ...
разрыв (конец части третьей и начало части четверной) был посвящен очередному ЧП и (разумеется, кто бы мог подумать)) очередному конфликту с новым начальственным мразматиком в погонах)). Далее еще один (почти уже стандартный) конфликт на пустом месте (с кучей гопников) и дикая куча проблем (по прошествии))
Удивила разве что встреча с «перевоспитавшейся мразью» (в роли сантехника) и вся комичность ситуации «а ля любовник в ванной»)) В остальном же вроде все как всегда, но... ближе к середине все же наступили «долгожданные госы» и выпуск из летного училища... Далее долгие взаимные уговоры (нашего героя) выбрать «место потеплее», но он (разумеется) воспрининял все буквально и решил «сунуться в самое пекло».
Данный выбор хоть и бы сделан «до трагедии» (не буду спойлерить), но (ради справедливости стоит сказать, что) приходится весьма к месту... Новая «локация», новые знакомые (включая начальство) и куча работы (вольно, невольно помогающяя «забыть утрату»). Ну «и на закуску» очередная (почти идиотская) ситуация в которой сам же ГГ (хоть и косвенно, но) виноват (и опять нажравшись с трудом пытается вспомнить происходящее). А неспособность все внятно (и резко) проъяснить сразу — мгновенно помогает получить (на новом месте службы) репутацию «мразоты» и лишь некий намек (на новый роман) несколько скрашивает суровые будни «новоиспеченного лейтенанта».
В конце данной части (как ни странно) никакого происшествия все же нет... поскольку автор (на этот раз) все же решил поделиться некой «весьма радостной» (но весьма ожидаемой) вестью (о передислокации полка, в самое «пекло мира»)).
Часть третья продолжает «уже полюбившийся сериал» в прежней локации «казармы и учебка». Вдумчивого читателя ожидают новые будни «замыленных курсантов», новые интриги сослуживцев и начальства и... новые загадки «прошлого за семью печатями» …
Нет, конечно и во всех предыдущих частях ГГ частенько (и весьма нудно) вспоминал («к месту и без») некую тайну связанную с родственниками своего реципиента». Все это (на мой субъективный взгляд)
подробнее ...
несколько мешало общему ходу повествования, но поскольку (все же) носило весьма эпизодический характер — я собственно даже на заморачивался по данному поводу....
Однако автор (на сей раз) все же не стал «тянуть кота за подробности» и разрешил все эти «невнятные подозрения и домыслы» в некой (пусть и весьма неожиданной) почти шпионской интриге)) Кстати — данный эпизод очень напомнил цикл Сигалаева «Фатальное колесо»... но к чести автора (он все же) продолжил основную тему и не ушел «в никуда».
Далее — «небрежно раздавленная бабочка Бредберри» и рухнувший рейс. Все остальное уже весьма стандартно (хоть и весьма интересно): новые залеты, интриги и особенности взаимоотношения полов «в условиях отсутствия увольнений» и... встреча «новых» и «бывших» подруг ГГ (по принципу «то ничего и пусто, то все не вовремя и густо»)) Плюсом идет «встреча с современником героя» (что понятно сразу, хоть это и подается как-то, как весьма незначительный факт) и свадьма в стиле «колхоз-интертеймент представляет» и «...ах, эта свадьба пела и плясала-а-а-а...» (в стиле тов.П.Барчука см.«Колхоз»)).
Концовка (как в прочем и начало книги) «очередное ЧП» (в небе или не земле). И ведь знаю что что-то обязательно будет... И вроде уже появилось желание «пойти немного отдохнуть» после части третьей... Ан нет!)) Автор самым циничным образом «все же заставил» поставить следующую часть (я то все слушаю в формате аудио) на прослушку. Так что слушаем дальше (благо пока есть «что поесть»))
замовк і пильно подивився на мене. Потім схвально посміхнувся.
— По вашому обличчю непомітно, — сказав Камов, — що мої слова справили на вас погане враження. Ви могли подумати, що людина загинула від чого-небудь, зв'язаного з підготовкою до експедиції.
— Я саме так і подумав.
— І це вас не злякало? Я знизав плечима:
— Я добре усвідомлюю, що ваша експедиція не прогулянка для розваги.
— Наш товариш, — сказав Камов, — загинув під час автомобільної катастрофи. Машина, якою він їхав, упала з високої кручі. Ми втратили одного з учасників майбутнього польоту. Замінити його іншим науковим працівником ми не можемо, — залишилося дуже мало часу. Для наукової роботи в умовах космічного польоту потрібна тривала підготовка.
— І ви тоді вирішили замінити його журналістом?
— Ні, не зовсім так, — сказав Камов. — Це моя ідея поєднати в одній особі журналіста, фотографа і кінооператора. Головне завдання полягало в тому, що на кораблі повинен бути спеціаліст з астрономічної зйомки. Наш загиблий товариш пройшов курс цієї справи, і якщо можна ще обійтися без астронома, то без фотографа і кінооператора — ніяк. Ось чому ми запрошуємо вас.
— Але ж я не маю поняття про астрономічну зйомку.
— Ми вас навчимо. Саме тому ми й просили дати нам людину, яка має досвід. Навчити вас спеціальних прийомів астрономічної зйомки буде не так уже й важко. А те, що ви досвідчений журналіст, теж пригодиться. Після повернення треба буде розповісти народам про політ.
— Я зроблю все, що тільки зможу, — сказав я. — Та мені хотілося б знати, куди ви вирушаєте?
— Бажання цілком законне, — відповів Камов. — Взагалі ми не робимо таємниці з наших намірів, але не опублікували час старту. Річ в тому, що, коли ми досягли Місяця, деякі з наших зарубіжних «друзів» розлютувалися, що їх випередили…
— Ви говорите про Хепгуда?
— Так, про нього. Нам відомо, що його зореліт майже готовий, і він, певно, захоче взяти реванш і першим досягти однієї з планет. Наша експедиція має не спортивну, а суто наукову мету, але все ж ми не хочемо поступатися і першістю, — він посміхнувся. — Вам я обов'язково скажу, хоча б тому, що ви повинні знати, на що йдете.
Він замовк і досить довго дивився на мене своїми навдивовижу спокійними очима.
— Медичні вимоги, — повільно сказав він, — які ставляться до учасників польоту, відрізняються від загальноприйнятих. Можливо, що вас не допустять…
Він знову замовк, потім продовжував уже звичайним тоном:
— Але якщо це трапиться, то ви, безперечно, збережете таємницю. Ви знаєте, що мій перший політ був пробний і літав я сам. Корабель облетів навколо Місяця і повернувся на Землю. Другий політ я здійснив разом з. астрофізиком Пайчадзе. Ми сіли на поверхні Місяця і пробули на ньому декілька годин. Обидва польоти показали, що матеріальна частина працює бездоганно, і тоді вирішили здійснити третю експедицію — досягти планети Марс і по дорозі оглянути Венеру. Вас це не лякає?
— Анітрохи! — відповів я цілком щиро. — Тепер мені ще дужче хочеться взяти участь в польоті, але бентежить малий обсяг тієї роботи, яка мені призначена. Чи виправдає вона мою участь?
— А звідки ви знаєте, що обсяг вашої майбутньої роботи малий? — спитав Камов.
Я відчув, що червонію.
— Мені здається…
— А хай вам не здається, — перебив Камов. — Ваше завдання дуже відповідальне. Вивчення тих знімків, які ви зробите, має для науки велике значення, і наші вчені дадуть вам чимале завдання. У вільний час ви допомагатимете мені керувати кораблем.
Я подивився на нього здивовано.
— Не дивуйтесь! — посміхнувся Камов. — Це не так страшно. Керування космічним кораблем в польоті нескладне. Інша річ — підйом, спуск або політ поблизу великих планет. В цих випадках справа ускладнюється. Наша «рульова рубка», якщо можна її так назвати, обладнана чудовими приладами. Ви з ними освоїтеся в перші ж дні польоту.
— Скільки часу триватиме експедиція?
— А як ви думаєте?
— Я гадаю, що років два-три. Камов засміявся.
— Атомна техніка, — сказав він, — розвивається швидко. Якщо польоти на Місяць тривали у нас — перший два, а другий один день, то з того часу ми далеко пішли вперед. Вся експедиція розрахована на двісті двадцять п'ять днів, тобто на сім з половиною місяців.
— Так мало!..
— За ці сім з половиною місяців, — говорив далі Камов, — ми пролетимо відстань трохи більшу ніж півмільярда кілометрів. Середня швидкість корабля становитиме сто дві тисячі шістсот кілометрів за годину.
— Це як у казці!.. Камов похитав головою.
— Ця швидкість не така велика, як вам здається, — сказав він. — Техніка йде по шляху досягнення швидкостей, достатніх для вільного польоту на будь-яку планету, незважаючи ні на які терміни, а наш корабель змушений суворо дотримуватися графіка, бо його швидкість менша, ніж швидкість Землі по її орбіті. Догнати Землю ми не змогли б.
— Мені здається, що і сто дві тисячі шістсот кілометрів страшенно багато.
Последние комментарии
3 часов 52 минут назад
4 часов 11 минут назад
4 часов 21 минут назад
4 часов 33 минут назад
4 часов 42 минут назад
6 часов 27 минут назад