Гордівниця Злата [Тамара Шамілівна Крюкова] (fb2) читать постранично, страница - 2

з-під лоба огледіла зал і, похитавши головою, пробурмотіла:

— Марне все це! Сама мішура!

Скривившись у презирливій посмішці, вона продовжила:

Гарненька молоденька Доля сміючись перервала подругу:

— Ну що в тебе за норов! Вічно ти всім незадоволена! Я впевнена… — вона хотіла ще щось сказати, але в цей час почувся дзвін, позолочені двері урочисто розчинилися, і до зали вкотилося славнозвісне Колесо Фортуни.

У тиші, що запанувала довкола, воно повільно прокотилося сліпучо білою мармуровою підлогою і, зупинившись посеред зали, почало обертатися так, що всі присутні могли роздивитися картини, які з’являлися в ньому. У Колесі замиготіли моря й гори, ліси й річки, країни й континенти, міста й села… Пролунав бій годинника. Настала північ. Феї з завмиранням серця чекали на останній удар курантів. І ось сталося диво.

У Колесі, ніби в чарівному дзеркалі, з’явилася маленька, скромно вмебльована кімната. На ліжку лежала худа, виснажена жінка, а біля неї повитуха тримала на руках щойно народженого малюка. Це була крихітна дівчинка з червоним, зморщеним, як у старенької, личком. Новонароджена голосно закричала.

— А ось і наше маля! — скрикнула Фортуна.

О, як зраділи феї! Вони скупчилися біля чарівного Колеса, намагаючися здогадатися, де ж народилася маленька. Доля скромно стояла неподалік. Вона відразу впізнала рідні краї та боялася повірити у своє щастя. Невже, їй судилося стати хрещеною дівчинки, коли тут так багато чаклунок набагато вельможніших і відоміших за неї?

Господиня балу Фортуна підійшла до Долі й, ласкаво взявши її за руку, промовила:

— А зараз тобі належить приготувати для своєї підопічної еліксир життя.

За знаком Фортуни рожевощокий купідон з білими крильцями подав Долі кришталевий флакон, а господиня палацу продовжила:

— Кожне твоє побажання перетвориться на чарівне зілля. І ти даватимеш його похресниці раз на рік протягом шістнадцяти років.

Доля взяла флакон до рук і на одному подиху промовила:

— Я хочу подарувати дівчинці здоров’я, доброту, розум, чесність, старанність і веселу вдачу.

Варто їй було це промовити, як флакон ущерть заповнився тягучою рідиною золотавого кольору. Доля дуже засмутилася, що не встигла побажати дівчинці краси, але Фортуна ніби вгадала її думки.

— На правах господині, я також хочу зробити новонародженій подарунок. Люди кажуть: «Не вродись вродливим, а вродись щасливим». Всупереч цьому прислів’ю, я, фея талану, хочу подарувати малій не лише щастя, але й надзвичайну красу, — з цими словами Фортуна опустила у флакон маленьку рожеву перлину. — Ця перлина розчиниться, коли дівчинка вип’є останній ковток чарівного еліксиру. Гидке каченя перетвориться на дивовижну золотоволосу красуню.

— Дякую вам, феє щастя! — зраділа Доля.

— Зачекайте! — раптом пролунав тріскучий голос Злидні. — Хіба ви забули, що і я родом з тих місць, а отже, також маю право стати хрещеною матір’ю новонародженої. — Судениця клацнула ножицями, і на її обличчі заграла недобра посмішка.

Феї, збентежившись, перезирнулися, а Фортуна з гідністю промовила:

— Дорога Злидне, нам і на думку не спало, що ви захочете прясти нитку долі, адже ви, здається, ніколи не відзначалися любов’ю до рукоділля. До того ж, як бачите, флакон уже заповнений.

— Нічого, для мого подаруночка місце знайдеться, — злісно хихикнула Злидня й вкинула у флакон чорну перлину.

— Ой! Що це?! — скрикнула Доля.

Серце її стиснулося від передчуття біди.

— Це ложка дьогтю до твоєї бочки меду. Лише одна вада на всі чесноти, і зветься вона гординею, — блиснувши очима, сказала Злидня. — Ця перлина розчиниться разом з перлиною краси. Якщо дівчисько вип’є останній ковток зілля й стане красунею, то нею оволодіє непомірна гординя — гріх, тяжчого за який немає.

— Ні! Сестроньки-феї, допоможіть відвернути біду! — скрикнула Доля, але Фортуна лише сумно похитала головою.

— Шкода! Це чарівний флакон. Нічого змінити не можна.

Злидня зловтішаючись подивилася на подругу.

— Якщо захочеш, можеш дівчиська від гордині вберегти. Нехай усе життя страхолюдиною залишається, але норовом буде лагідна й добра, як ягнятко, — жорстока судениця підійшла до Колеса Фортуни, що світилося, і де все ще було видно затишну кімнатку.

Повитуха піднесла до матері новонароджену доньку. Виснажена жінка потяглася до маляти, але була ще занадто слабка, щоб взяти його на руки. Нитка її життя ледве помітною павутинкою тяглася до веретенця Долі. І ось сталося непоправне. Злидня схопила свої ножиці та в одну мить перерізала тонку нитку. Жінка на постелі глибоко зітхнула й відкинулася на подушку. Судениця розвернулась і,