Старий вепер [Майк Йогансен] (fb2) читать постранично, страница - 8

них підійшли хлопець і дівчина одного з Яном віку. Вони поскидали з пліч рукзаки і взялися допомагати,

– Можеш привітати, – сказав Абас, – це Георго і Гюле, бакінські піонери. Вони виїхали зустрічати тебе, як гостя.

До вепра тепер узявся Гамід і одразу зсунув тушу з гарби. Могутній звір боком ліг на снігу. Тепер Ян міг спокійно, негарячливими очима роздивитися вепра. Вся сила і вся вага сконцентровані були в нього в передній частині. Він дуже мало скидався на м'яку, круглу розпливчасту свійську свиню: тіло в нього було довге й сухе, ноги довгі, копита великі, спереду він виростав, як сугорб, колосальна голова горбом переходила у високу спину, порослу довгою і шорсткою щіткою. Бруднобілі ікла, кожне із столовий ніж завдовжки, стирчали з величезної пащі.

Дивлячись на вепра, Ян подумав, що коли б це вісімнадцятипудове тіло ступнуло по ребрах, то з людини зостався б тільки мокрий плювок. М'яка земля вдавилась, розквасивши сніг, під його вагою.

На короткій, могучій, як у вола, шиї і під передньою кульшею зяяли дві чорні рани.

– Подивись, Гюле, на цього хлопця, – сказав Абас, – це він убив вепра.

Тепер тільки Ян глянув Гюле в вічі – і опустив голову, він трохи зневажав дівчат, але йому здалося, що він зроду не бачив такої прекрасної, сильної, надзвичайної дівчини.

– Не може бути, щоб це він, – сказала Гюле. – Він боїться на мене дивитись!

Тоді Ян ще раз звів голову і ще раз подивився Гюле в очі. Вони були, як пара чорних вогнів, але звичайно ж Ян не боявся їх –страшно було б тільки збрехати перед цими проникливими очима.

– Ні, я не боюся, – сказав Ян, не опускаючи голови. – Я тобі скажу, Гюле, це не я убив вепра. Я тільки поранив його в шию і то сам не знаю як. Убив його партизан Гамід, – це справжній боєць і мисливець. Я ж ще малий, але, знаєш, я гадаю, що з мене теж буде колись боєць.

– Ну, що скажеш, Гюле, про Яна? – спитав Абас. Але тепер прийшла черга Гюле опустити очі. Їй подобався цей хлопець, що не боявся сказати правду.

На станції продзвонили вихід поїзда. Ян, Георго і Гюле взялися за руки і побігли на перон.

______________________________

Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису Українського Друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української Книжкової Палати.

________________

Примітки

Український письменник Майк Йогансен написав, крім іншого, низку оповідань для юних читачів про тварин. Найбільшим з них за обсягом є «Старий вепер». Твір був надрукований в Одесі окремою книжкою у 1936 році. З тих пір і до цього часу не перевидавався. Тут «Старого вепра» представлено саме за тим виданням 1936 року. Ілюстрації до книжки намалював видатний радянський художник-анімаліст Євгеній Михайлович Рачов, котрий створив рисунки і для інших книжок Йогансена: «Жабка. Кіт. Собака» і «Джан та інші оповідання». Майк Йогансен був завзятим мандрівником та мисливцем. «Старого вепра» він написав, базуючись на власному досвіді подорожі до Азербайджану.

Примітки додані упорядником даної інтернетної публікації 2020 року.

Коновка – цебро, відро. Тут напевно мається на увазі невеликий похідний казанок.

Бинда – стрічка. Тут мається на увазі бинт.

Девічі (Дівічі) – в минулому селище, а тепер (з 1961 року) місто в Азербайджані, з 2010 року носить назву Шабран. Недалеко від нього лежить лиман на Каспійському морі.

Лепеха – трав'яниста багаторічна рослина з довгими мечоподібними листками й гострим запахом; аїр.

Близна – рана, шрам.

Леп – земляний віск, озокерит.

Мочар – багно, драговина.

Чистинка – чисте, без заростів місце; галявина. 

Кульша – частина ноги між тулубом і коліном, стегно.

1

Пояснення до слів, позначених у тексті зірочками (*) – у розділі «Примітки»,

(обратно)

2

Урус – слов'янин, руський. (Примітка автора).

(обратно)