Інститут [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично, страница - 4

кінець проїхав помаранчевий кабуз^[9] — там у шезлонгу сидів чоловік у робочому комбінезоні, читав книжку в м’якій обкладинці й курив цигарку. Він відірвався від книжки і помахав Тіму. Тім помахав у відповідь.

Місто стояло за дві милі звідти, і розбудувалося воно навколо перехрестя штатного автошляху 92 (який тепер називався Мейн-стріт) і ще двох вулиць. Дюпрею начебто вдалось уникнути навали мережевих магазинів, що вже заполонили більші міста. Була там крамниця «Вестерн-авто», але вже закрита, з позамиленими шибками. Тім помітив бакалійну лавку, аптеку, роздрібний магазинчик, де продавалося всього потроху, і пару салонів краси. Також там був кінотеатр, що на його маркізі красувався напис «ПРОДАЖ І ОРЕНДА», крамниця автозапчастин із люксовою назвою «Майстерня швидкості Дюпрея», а ще ресторан «Харчевня у Бев». Ще там було три церкви: одна — методистська, дві інші — сторонніх конфесій, та всі вони закликали «прийти до Христа». На скісних паркувальних місцях, що тягнулися вздовж ділового кварталу, стояло не більше двох дюжин автівок і фермерських вантажівок. Тротуари були практично безлюдні.

Тім пройшов ще три квартали і за черговою церквою помітив мотель «Дюпрей». За ним, там, де Мейн-стріт знову перетворювалася на штатний автошлях 92, розташувалися ще один залізничний переїзд, депо і низка металевих дахів, що зблискували на сонці. За цими будівлями знову підступала стіна соснового лісу. Загалом Тім постановив, що Дюпрей дуже схожий на місто з балад у стилі кантрі, тих ностальгійних мелодій, що їх наспівують Алан Джексон і Джордж Стрейт. Вивіска на мотелі була стара та іржава, тож заклад міг бути так само закритий, як і кінотеатр, але оскільки вже схилялося надвечір і інших варіантів для ночівлі не спостерігалося, Тім рушив до мотелю.

На півдорозі, після міської адміністрації Дюпрея, Тім натрапив на цегляну будівлю з мереживом плюща, що дерся вгору стінами. На дбайливо підстриженому моріжку стояв знак, який сповіщав: це Управління шерифа округу Фейрлі. Тім прикинув, який же задрипаний це має бути округ, якщо таке місто вважається його столицею.

Перед управлінням стояли дві патрульні автівки, одна — відносно новий седан, друга — старенький і зальопаний брудом позашляховик «тойота 4-раннер» із блимавкою. Тім кинув оком на вхід (майже несвідомий погляд зайдисвіта, що в його кишені лежить чимало грошенят), піднявся на кілька сходинок, а потім повернувся, щоб уважніше роздивитися дошки оголошень обабіч двійчастих дверей. І одне оголошення зокрема. Він спершу вирішив, що щось неправильно прочитав, тож хотів ще раз пересвідчитись.

«Не в наш час і не в наш вік, — подумав Тім. — Бути цього не може».

Але воно могло і було. Поруч із плакатом з написом «ЯКЩО ТИ ДУМАЄШ, ЩО В ПІВДЕННІЙ КАРОЛІНІ ЛЕГАЛІЗОВАНО МАРИХУАНУ — ПОДУМАЙ ЩЕ РАЗ» висіло просте оголошення «ПОТРІБЕН НІЧНИЙ ПАТРУЛЬНИЙ. ЗАЯВКИ ПРИЙМАЮТЬСЯ В УПРАВЛІННІ».

«Ого, — подумав Тім. — Нічого собі привіт із минулого».

Він розвернувся до іржавої мотельної вивіски і знову завмер, міркуючи про те оголошення щодо роботи. Саме в цю мить двері поліцейського відділку прочинилися і з них, поправляючи кашкета на рудому волоссі, вийшов довготелесий коп. На жетоні миготіли промені вечірнього сонця. Коп оцінив робочі черевики Тіма, його запилюжені джинси й легку полотняну сорочку. Погляд на секунду спинився на брезентовій торбі, що висіла в Тіма на плечі, а тоді перемістився до обличчя.

— Я можу вам чимось допомогти, сер?

Тіма охопив той самий імпульс, який змусив його піднятися з місця в тому літаку.

— Мабуть, нічим, але хтозна?

5

Рудоволосий коп виявився помічником шерифа Таґґартом Фарадеєм. Він провів Тіма всередину. З дворової частини будівлі, де була зона утримання на чотири камери, в передпокій долітали знайомі запахи зашкарублої хлорки й аміаку. Представивши Тіма Вероніці Ґібсон, помічниці середнього віку, яка того дня чергувала за диспетчерським пультом, Фарадей попросив у Тіма водійські права і ще хоч один особистий документ. Тож на додачу до прав Тім дістав поліцейське посвідчення міста Сарасота і навіть не намагався приховати той факт, що термін дії сплив дев’ять місяців тому. Менше з тим, коли помічники його побачили, ставлення до Тіма трохи змінилося.

— Ви не мешканець округу Фейрлі, — мовила Ронні Ґібсон.

— Ні, — погодився Тім. — Аж ніяк. Але можу ним стати, якщо отримаю роботу нічного патрульного.

— Зарплатня невелика, — попередив Фарадей, — і в будь-якому разі не мені вирішувати. Наймає та звільняє тут шериф Ешворт.

— Наш останній нічний патрульний вийшов на пенсію і переїхав у Джорджію, — сказала Ронні Ґібсон. — У нього БАС, хвороба Лу Ґеріґа^[10]. Хороша людина. І таке нещастя. Але в Джорджії знайшлися небайдужі, які про нього подбають.

— І завжди так трапляється, що саме хорошим