Висотка [Джеймс Грем Баллард] (fb2) читать постранично, страница - 2

запаковані в небеса. Мешканці спільно володіли будівлею, якою опікувались менеджер, що тут жив, і його співробітники.

Як усі будови таких розмірів, висотка мала вражаючий спектр послуг. Увесь десятий поверх було віддано під широкий вестибюль, величезний, ніби палуба авіаносця, де було розташовано супермаркет, банк і перукарню, плавальний басейн і тренажерний зал, добре укомплектований винний магазин, а також початкову школу для кількох дітлахів будинку. Високо над Лейнгом, на 35-му поверсі, був другий, менший басейн, сауна і ресторан. Радіючи цьому перенасиченню зручностями, Лейнг робив усе менше і менше спроб покинути будівлю. Він розпакував колекцію аудіозаписів і грав себе в новому житті, сидячи на балконі та витріщаючись на паркувальний майданчик і бетонні площі під ним. Хоча квартира була не вище 25-го поверху, він уперше відчув, що саме він дивиться на небо згори вниз, а не навпаки. Із кожним днем вежі в центрі Лондона здавалися трохи більш віддаленими — пейзаж на покинутій планеті, що повільно вивітрюється з його голови. На відміну від спокійної та вільної геометрії концертної зали та телестудій під ним, обірваний горизонт міста нагадував схвильовану енцефалографію невирішеної психічної кризи.

Квартира була дорогою, її студія-вітальня та спальня, кухня і ванна кімната були з'єднані між собою, що заощаджувало простір та усувало внутрішні коридори. Своїй сестрі Еліс Фробішер, що мешкала з чоловіком-видавцем трьома поверхами нижче, Лейнг зазначав, що «архітектор, певно, провів роки становлення в космічній капсулі — я здивований, що стіни не криві...»

Спершу Лейнг знайшов бетонний ландшафт проекту дещо відразливим: архітектура, що призначена для війни, на несвідомому рівні, якщо немає інших. Після всієї напруженості процесу розлучення останнім, на що він волів би дивитися щоранку, був ряд бетонних бункерів.

Проте Еліс незабаром переконала його в невловимій привабливості життя в елітній висотці. Старша за Лейнга на сім років, вона чуйно оцінила потреби брата, коли ще не минуло й місяця після розлучення. Вона підкреслювала ефективність послуг будівлі, повну конфіденційність. «Ти міг би побути тут на самоті, у порожній будівлі, поміркуй над цим, Роберте,— і нелогічно докинула: — Крім того, тут повно такого штабу людей, із якими та повинен зустрітися».

Тут вона звернула увагу на те, що і Лейнг уловив під час інспекційних візитів. Дві тисячі мешканців утворили практично однорідну спільноту заможних професіоналів — юристів, лікарів, податкових консультантів, старших викладачів і керівників-рекламщиків, а також меншу групу — пілотів, кінотехніків і трьох стюардес, що ділили квартиру на всіх. За звичайними фінансовими й освітніми мірками вони, імовірно, були ближче один до одного, аніж члени будь-якого мислимого соціального міксу: мали ті ж смаки та стосунки, примхи та стилі, чітко відображені у виборі автомобіля на паркувальному майданчику, що оточив висотку, в елегантній, але якимось чином стандартизованій манері, у якій вони обставляли меблями помешкання, у виборі вишуканих продуктів у супермаркеті делікатесів, у самовпевненому тоні їхніх голосів. Якщо стисло, вони являли собою ідеальне тло, на якому Лейнг міг залишатися невидимим. Радісний образ Лейнга — одного в порожньому будинку,— змальований сестрою, був набагато ближчий до істини, ніж вона собі уявляла. Висотка була величезною машиною, призначеною для обслуговування не колективного тіла мешканців, а кожного окремо пожильця. Його персонал, що обслуговує вентиляційні шахти, ліфти, сміттєпроводи й електромережу, забезпечив надійний запас турботи й уваги, який століттям раніше потребував би армії невтомних служників.

Крім того, коли Лейнг дістав посаду старшого викладача на кафедрі фізіології в новому медичному інституті, логічно було придбати квартиру ближче до роботи. Так йому знову вдалося відкласти важливе рішення: чи слід залишити викладання та відкрити власну практику. Але він повторював собі, що все ще чекає на справжніх пацієнтів. Раптом вони знайдуться просто у висотці? Зваживши все, до ціни включно, Лейнг підписав договір оренди на дев'яносто дев'ять років і в'їхав до квартири — однієї тисячної частки скелі.

Над головою тривала гулянка — галас вечірки розносився завихреннями вітру навколо будівлі. Останні краплі вина, блиснувши, витекли з балкона. Босий Лейнг став на холодні балконні кахлі і пальцями ноги здер етикетку зі скалок. Він одразу впізнав вино — дорогу підробку під шампанське, яку продавали охолодженою у винному магазині на 10-му поверсі і яка була найпопулярнішим трунком у крамниці.

Те ж саме вино вони й самі пили вчора ввечері в Еліс на святі, такому ж безладному, як і те, що шуміло зараз над головою. Лейнг, який хотів розслабитися після довгого робочого дня у фізіологічій лабораторії, кинув оком на привабливу гостю, проте незрозуміло яким чином утягнувся в суперечку зі своїми