3001: Остання одіссея [Артур Чарльз Кларк] (pdf) читать постранично, страница - 3

нагаду­
ванням про те, що старші цивілізації теж вдавалися до
подібної діяльності. У Сонячній системі можуть легко
знайтися інші чужі артефакти, стаціонарні або транзит­
ні. Капітан Чендлер підозрював, що в «Космічної варти»
на думці було саме щось таке, інакше навряд би вони
відірвали від роботи космічний буксир першого класу,
щоб погнатися за нерозпізнаною цяткою на локаторі.

14

Через п’ять годин пошуків «Голіаф» упіймав від­
битий сигнал на межі дальності; навіть зважаючи на
відстань, сигнал був невтішно слабкий. Однак далі
він став сильнішим і чіткішим та набув ознак мета­
левого об’єкта завдовжки десь кілька метрів. Він ру­
хався орбітою, що виводила його геть із Сонячної
системи, тож Чендлер вирішив, що це майже напевне
один з міріад шматків космічного сміття, що людство
жбурнуло до зірок за минуле тисячоліття, і який ко­
лись може стати єдиним доказом того, що людська
раса взагалі існувала.
Вони підійшли до об’єкта на відстань візуального
огляду, і капітан Чендлер з захопленням і здивуван­
ням усвідомив, що якийсь терплячий історик і досі
перевіряв найдавніші записи про Космічну еру. Як
шкода, що комп’ютери дали йому відповідь, лиш
на кілька років спізнившись на святкування нового
тисячоліття!
— Це «Голіаф», — передав Чендлер у бік Землі,
і в його голосі пролунала і гордість, і серйозність. —
Ми беремо на борт тисячолітнього астронавта. І я,
здається, знаю, хто це такий.

Розділ 2. Пробудження
Френк Пул прокинувся, але не пам’ятав. Він навіть
не був певний, як його звуть.
Вочевидь, він лежав у лікарняній палаті: навіть із
заплющеними очима його найпримітивніший орган
чуття, який найлегше викликає спогади, повідомив
його про це. Кожен подих приносив легкий і не зовсім

15

неприємний аромат антисептиків, що пробудило спо­
гад про той випадок — аякже! — коли він, необачний
підліток, зламав ребро на чемпіонаті Аризони з дельта­
планеризму.
Тоді все почало повертатися. Я заступник і стар­
ший помічник командира Френк Пул, космічний ко­
рабель США «Діскавері», у надзвичайно таємній місії
до Юпітера…
Тоді здалося, що його вхопила за серце крижана
рука. Він згадав, неначе дивився сповільнене повто­
рення, як некерована космічна капсула летить на
нього, простягнувши металеві лапи. Тоді нечутний
удар — і не таке нечутне шипіння повітря, що вири­
валося з його скафандра. Після того — останній спо­
гад: безпорадне обертання в космосі, марні спроби
знову з’єднати перебиту повітряну трубку.
Ну, хоч би яка таємнича халепа сталася в системі
керування капсулою, тепер він був у безпеці. Мабуть,
Дейв швидко вискочив з корабля й урятував його,
перш ніж нестача кисню завдала мозкові незворот­
ної шкоди.
«Старий добрий Дейв! — сказав він до себе. — Треба
йому подякув… Хвилинку! Я тепер точно не на борту
«Діскавері» — хіба могло бути, щоб я пробув без па­м’я­
ті так довго, що мене встигли повернути на Землю?»
Заплутаний ланцюжок думок раптом урвався, коли
до палати ввійшли одна старша й дві звичайні медсе­
стри, убрані в споконвічний однострій свого фаху.
Вони нібито були здивовані: Пул подумав, чи не про­
кинувся він раніше запланованого, і ця думка принес­
ла йому відчуття дитячої радості.

16

— Вітаю! — сказав він не з першої спроби. Його
голосові зв’язки, певно, добряче поіржавіли. — Як
у мене справи?
Старша медсестра всміхнулася й видала йому чітку
команду «Не намагайся балакати», приклавши паль­
ця до губів. Тоді дві медсестри вправно заходили­
ся коло нього, натренованими рухами перевіряючи
пульс, температуру, рефлекси. Коли одна з них під­
няла його праву руку й відпустила, Пул помітив дещо
незвичне: вона падала повільно, ніби не важила стіль­
ки, скільки слід. Як і решта тіла, коли він спробував
поворухнутися.
«Тож це якась планета, — подумав він. — Або кос­
мічна станція зі штучною гравітацією. Точно не Зем­
ля — я важу замало».
Він саме хотів поставити очевидне питання, коли
старша медсестра натиснула щось збоку від його шиї.
Він відчув легеньку кольку й знову поринув у сон без
видінь. Уже перед самою безпам’яттю йому вистачи­
ло часу ще на одну спантеличену думку.
«Як дивно, вони не озвалися жодним словом за
весь час, що пробули коло мене».

Розділ 3. Реабілітація
Прокинувшись знову й побачивши коло ліжка стар­
шу медсестру та її помічниць, Пул почувався досить
сильним, щоб наполягти на своєму.
— Де я? Звісно, ви можете це сказати! — Три жінки
глянули одна на одну, вочевидь, не знаючи точно, що

17

робити далі. Тоді старша медсестра відповіла, повіль­
но і обережно промовляючи кожне слово:
— Усе гаразд, містере Пул. Професор Андерсон
ось-ось має прийти. Він пояснить.
«Що пояснить? — подумав Пул дещо роздратовано.
Але принаймні вона говорить англійською, хоч я й не
можу визначити походження її