50 хвилин трави [Ірена Ігорівна Карпа] (fb2) читать постранично, страница - 23
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Цієї ж миті на іншій півкулі скінчилось іще одне божевілля. Скінчилось доволі просто й дурнувато, куди банальніше за якийсь там рядовий передоз, що його пророкувала Євка. На двадцять другому році життя дуже смішно загинув Данило Бентежик. Він просто поперхнувся шашликом, а нікого в цей час не було поряд, щоб йому зарадити. Що ж, Євко, Даня помер від самотности… – Я люблю тебе, - знічев’я сказала Євка, - вона й сама не знала, кому адресовані ці слова. Генрі поцілував її у скроню і укрив якимсь шовковим коцом. – Слухай, - хрипко спитала Євка, - А у кімнаті теж все жовте? – Ні, - відказав Генрі, - Не все. А ти що, приймаєш протизаплідні піґулки? Євка аж застогнала і вткнулася обличчям в подушку. – Ні, я - я Кронос. Я пожиратиму своїх дітей! - враз кумедно забасила вона, натягнувши того коца на голову. Обоє засміялись. Дітей у Євки не буде ніколи. Вона підвелася з ліжка й підійшла до вікна, нітрохи не встидаючись свого голого тіла перед випадковими перехожими. Двір готелю, і вулиця, і невеличкий базар через дорогу були вже звично жовтими. „Станції метро в Києві бувають або жовті, або сірі…” - казала колись її ліпша подруга. Євці враз пригадався київський двір довжелезного будинку-мурашника, її пізні повернення додому і моторошні привиди когось схожого на Даню біля під’їзду. Диявол одягнув твій вигляд і хтів за мною йти аж до самої хати. В нього була тінь, страшенно схожа на тебе, і це його продало. Певно, він не бачив твого справжнього відбитку на землі. Твоєї справжньої тіні… Я йшла, човгаючи ногами по дорозі, боячись відірвати їх від землі, щоб той, що йшов за мною, не вхопив моєї тіні. Бо тоді він вже стане геть схожим на тебе, і я повірю йому. Он вже й моя хата. Я подумала, що той чорний трикутник на порозі - то ти. Чомусь завжди хотілося, щоб ти був трикутним, а не квадратовим. І ти ставав трикутником, віддававши мені свого відчіпного четвертого кута. От тоді ми й розмовляли про душі. Євці було геть дивно й неприємно згадувати обривки власних розмірковувань: як вони тримаються у голові? Вона скривилась і відійшла геть від вікна. Генрі тим часом уже розпаковував свої речі, зовсім не звертаючи на неї уваги. – Слухай, любий, ти ж розпакуєш і мого рюкзака, правда? - Євка обійняла його за плечі, - А я піду на секунду надвір, може, на базарчику щось прикольне є пожерти… – Угу… - Заклопотано прробурмотів Генрі, - Ти не бачила мого гаманця? – О, диви-диви, почалися сімейні розклади! - засміялась Євка. - Та от же він, розтелепо! Вона відкопала в рюкзаку свіжіший одяг, і, напнувши його на себе, вийшла з номеру. – Гей, ти вважай там! - гукнув їй услід чоловік, - Моя босс казала, що на вулицях буває небезпечно! „Куди вже небезпечніше… Ех любий, знав би ти, як небезпечно зараз у моєму пожовклому мозку!” - подумки відказала Євка. – Піду куплю якогось їдла! - бозна-чого звітувалась вона адміністратору. – Але ж мем, за півгодини вам подадуть вечерю! - благально мовив він. Та й базар о цій порі - не найліпше місце. Знаєте, ці містечкові заворушки… Ні-ні, я вас не лякаю, Уганда - чудова країна, от тільки життя тут, гм, якби… Життя тут трохи з перчиком! - врешті
Последние комментарии
5 часов 37 минут назад
5 часов 38 минут назад
7 часов 40 минут назад
7 часов 42 минут назад
2 дней 5 часов назад
2 дней 5 часов назад