Колгосп тварин [Джордж Орвелл] (fb2) читать постранично, страница - 3

майже трирічного сина, і що за фахом я письменник та від початку війни заробляю предусім журналістикою.

Часопис, для якого я пишу найчастіше — це «Tribune», політично-суспільний тижневик, що загалом репрезентує ліве крило Лейбористської партії. Ось перелік моїх книжок, які можуть зацікавити ширший загал (це на випадок, якщо б комусь із читачів цієї передмови трапились примірники цих книжок): «Дні в Бірмі» (повість про Бірму); «Уклін Каталонії» (опис мого досвіду в іспанській громадянській війні); «Критичні спроби» (есеї, переважно про сучасну популярну англійську літературу, які мають більш соціологічне, аніж літературне спрямування).

Джордж Орвелл

Розділ I

Містер Джонс із ферми «Садиба» позачиняв на ніч курники, але з перепою зовсім забув про годівниці. З ліхтарем у руці, що метлявся й кидав на землю тремтливу пляму світла, він, заточуючись, перетнув подвір’я, роззувся біля вхідних дверей, тоді з барила у коморі зачерпнув останній на сьогодні кухоль пива й поплівся до ліжка, де вже хропла місіс Джонс.

Щойно у хазяйській спальні погасло світло, як по хлівах усе заворушилося й зашаруділо. Ще завидна прокотилася новина, що минулої ночі старому Майорові — білому породистому кнурові — привидівся чудернацький сон, і він чимшвидше хотів повідати його мешканцям ферми. Вирішили, що як тільки містер Джонс вгомониться на ніч, всі зберуться у великому хліві. Старий Майор (так його зазвичай називали, хоч на всіляких виставках він звався Віллінґдонським Красенем) зажив на фермі такої шани, що кожен ладен був змарнувати навіть годину сну, аби тільки почути про його незвичайний сон.

У кутку хліва, де було невеличке підвищення, на свіжій солом’яній підстилці під почепленим на балку ліхтарем уже лежав Майор і чекав, поки всі зберуться. Майорові було дванадцять років, останнім часом він помітно погладшав, проте ще не зовсім утратив свою свинячу велич, мудру й зичливу водночас, хоча йому так і не видалили ікол.

Тим часом мешканці ферми помалу сходилися і вмощувалися кому де зручніше. Першими прибігли троє псів — Квітка, Джессі та Пінчер, а за ними й свині; ті повкладалися на солому перед самим підвищенням. Кури злітали на підвіконня, голуби вмощувалися на балках, вівці й корови лягали за свиньми і відразу починали ремиґати. Двоє тяглових коней, Боксер та Конюшинка, прийшли разом — вони вкрай повільно і обережно переставляли величезні копита з навислою над ними кошлатою шерстю, аби часом не наступити на непомітну в соломі дрібну тварину. Конюшинка, середнього віку, по-материнському лагідна кобила, після четвертого лошати так і не повернула своєї колишньої стрункості. Боксер, величезний кінь, під два метри заввишки, мав силу чи не двох звичайних коней. Біла смуга на морді надавала йому трохи дурнуватого вигляду. Він і справді не відзначався розумом, але всі шанували його за врівноважену вдачу і нечувану працездатність. За кіньми прийшли біла коза Мюріел та осел Бенджамін, що був найстарішим на фермі і мав кепський норов. Коли він щось і казав, то тільки аби докинути щось ущипливе, наприклад, він переконував, що Бог наділив його хвостом, аби відганяти мух, але куди краще було б і без хвоста, і без мух. Він єдиний з усіх мешканців ніколи не сміявся. А коли його питали чому, то казав, що не бачить для цього причини. Він обожнював Боксера, хоч відверто цього й не виказував: недільні дні вони проводили у невеликому загоні за садком, де мовчки паслися поруч.

Коні вляглися, а до хліва втягнувся, неголосно ґелґочучи, виводок каченят, які втратили свою матір. Каченята шукали місця, де б на них ніхто не наступив. Конюшинка зігнула величезну передню ногу, утворивши своєрідну загорожу, каченята вмостилися в ній і невдовзі задрімали. Потім нагодилася Моллі, гарненька й дурненька з вигляду біла кобилка, яку запрягали в бричку містера Джонса. Вона трималася з показною вишуканістю, хрумаючи грудочку цукру. Вмостилася попереду, не перестаючи стріпувати білою гривою, щоб усі побачили вплетені в неї червоні стрічки. Останнім прийшов кіт, роззирнувся довкола, шукаючи затишного куточка. Потім втиснувся між Боксером та Конюшинкою. Він вдоволено муркотів, поки Майор виголошував промову, втім, так і не почув жодного його слова.

Зібралися майже всі, окрім прирученого ворона Мойсея, що дрімав на тичці за задніми дверима. Перечекавши, поки вляжеться гамір, Майор прокашлявся і почав:

— Товариші, ви вже чули, що цієї ночі мені приснився химерний сон. До нього я ще повернуся, але спершу скажу ось що. Не певен, що тепер мені пощастить довго пробути з вами, товариші. Але перш ніж відійти, вважаю своїм обов’язком поділитися з вами мудрістю, яку надбав. Я прожив довге життя, тож, лежачи самотою в хлівці, мав досить часу для роздумів. Смію гадати, що сенс життя на цій землі я розумію незгірше від будь-кого з вас. От про це я і хочу з вами поговорити.

У чому, власне, сенс нашого життя, товариші? Гляньмо