Волден, або Життя в лісах [Генрі Девід Торо] (fb2) читать постранично, страница - 3

його однодумці, на землях, де на початку XVII століття оселилися перші американські колоністи і довгий час домінував ригористичний пуританізм, зародилася сучасна плюралістична й різнобарвна, емансипована й релігійно толерантна, дбайлива до природи і сприятлива для розвитку наук і мистецтв, життєлюбна й адогматична Америка.

Ставлення до американського трансценденталізму, що домінує в Україні в пострадянські часи, мало чим відрізняється від сформованого ще за часів СРСР. Навіть Нікіта Покровський, один із небагатьох радянських та пострадянських дослідників та шанувальників ранньої американської філософії, з готовністю визнавав численні фахові слабкості конкордських мислителів. Зокрема, він наголошував, що Емерсон та його послідовники «не прагнули сказати нове слово в системотворній академічній філософії»^[15]. Філософська освіта самого Торо, за словами Покровського, виявилася доволі сумбурною й фрагментарною: «…досить детальне ознайомлення з вочевидь другорядними авторами поєднувалося у нього з ігноруванням філософських творів великих мислителів»^[16]. На думку Покровського, це було цілком природно — як з огляду на загальний низький рівень філософської освіти в тодішній Америці, так і з урахуванням того, що самі представники американського трансценденталізму, хоч і шанували своїх старших німецьких колег (Канта, Фіхте й Шелінґа), «не заглиблювалися в детальний аналіз гносеологічних і онтологічних доктрин німецьких філософів. Вони прагнули сприйняти сам дух німецького ідеалізму, засвоїти насамперед його образно-художній, а не понятійно-філософський бік. Тому при знайомстві з німецьким класичним ідеалізмом американські трансценденталісти в більшості випадків задовольнялися даними, отриманими з „других рук“»^[17].

У післямові до академічного видання російського перекладу «Волдену» інший радянський дослідник у дуже схожій тональності стверджував, що «найменування трансценденталісти дали гуртку його критики, що висміювали надмірну абстрактність прагнень („за межами чуттєвого пізнання“) і дещо пишномовну літературну манеру членів гуртка. Ті, однак, залишили за собою цю назву, але вклали в неї інший, гуманістичний сенс, спрямований проти вульгарно-буржуазного, утилітарно-практичного підходу до дійсності»^[18].

Зрозуміло, що такі зверхньо-поблажливі зауваження відваджували й нині відваджують багатьох потенційних читачів Емерсона та його однодумців від серйозного філософського осмислення їхньої спадщини. У випадку з Торо це ставлення дає про себе знати ще більшою мірою. Як про філософа про нього в Україні ледь згадують. Основним джерелом уявлень щодо Торо була й залишається вже цитована вище невеличка книжка Покровського, що з'явилася ще 1983 року в серії малоформатних науково-популярних видань «Мислителі минулого» («Мыслители прошлого»^[19]). Втім, і в Америці філософський статус Торової спадщини лишається дещо проблематичним. Наприклад, відомий американський біограф і теоретик біографічного жанру Леон Едель свого часу взагалі заявив, що як мислитель Торо поступається Емерсону, а як художник — іншому відомому конкордському трансценденталісту письменнику Натаніелеві Готорну^[20].

Не таємниця також, що на формування поглядів Торо, як і багатьох інших трансценденталістів, дуже вплинули такі позаакадемічні мислителі-літератори, як Вільям Вордсворт, Семюел Тейлор Колридж та Томас Карлайл. Особисто для Торо велике значення мала антична література. Він знав грецьку й латину, захоплювався Гомером, перекладав Есхіла. Разом з тим більше любив східну філософію, ніж західну.

Одним із найдорогоцінніших подарунків, отриманих за життя, Торо вважав сорокачотиритомне зібрання творів східної релігійної філософії. У 1844-му в трансценденталістському журналі «Циферблат» («The Dial») був опублікований перший у США переклад буддистської «Сутри лотоса», зроблений Торо з французького варіанта. У «Волдені» є цитати з перекладів Конфуція, також із французького варіанта. Перша Торова книжка («Тиждень на річках Конкорд та Мерімак»^[21]), на перший погляд, була просто описом подорожі на човні разом з братом. Однак у цьому тексті йшлося про заглиблення у власну свідомість у пошуках трансцендентальних засад людського буття, причому автор звернувся до індуїстської символіки (сім розділів відповідали не тільки дням тижня, а й рівням медитації). У цьому ж творі Торо порівняв філософію з поезією та фактично віддав перевагу останній, заявивши, що «поет використовує результати науки й філософії та узагальнює їхні найширші дедуктивні висновки»^[22]. У щоденниковому записі, зробленому кілька років по тому (26 січня 1852 р.), він висловився з цього приводу ще відвертіше: «Поезія передбачає всю істину. Філософія