Посол мертвих [Аскольд Мельничук] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (76) »
~ ~ ~
Віктор-Дзиґа — я довго згадував, як ми його прозивали. Його ніздрі роздувались і, ніби порохотяги, втягували видихнутий дим, так що той заходив у легені вдруге. — Вона розкаже, — стомлено мовив він. Довгі сиві пасма звисали на його шию. Вікторові блакитні очі рясно сльозилися. На стінах усюди висіли малюнки та картини Алекса. Я пройшовся кімнатою, придивився. Олійна картина, де старий із довгими вусами веде коня понад річкою, примостилася між двома портретами: Віктора в капелюсі-федорі й Пола — старшого Алексового брата. Картини були яскраві й містили деякі сюрреалістичні елементи. Наприклад, Вікторове обличчя наче виступало просто з печі. Ці образи різко контрастували з нудними, непоєднуваними й абияк розставленими меблями. Кілька плетених стільців зі спинками, схожими на драбини, стояли півколом — наче для якоїсь навчальної групи. Ада повернулась, одягнута поверх чорної сукні в довгий чорний светр із білими перламутровими ґудзиками. — Сідай, — звернулася вона до мене. — Іди до своєї кімнати, Вікторе. Неначе дворецький, Віктор слухняно розвернувся й пішов геть. — Навіщо ти мене кликала? — Сідай! — повторила вона, вмощуючись у червоно-коричневому плюшевому кріслі. І лише тоді я помітив: вона зовсім не кліпала. Її очі могли відбивати світло, та в себе його не впускали. За всіми ознаками Ада була сліпа. Повісивши на сусідній стілець пальто, я зробив, як вона сказала. — Віктор вийшов із дому купити цукру для куховарки, котра пекла торт, — почала вона. — І відтоді ми двадцять років його не бачили. Отак воно було 1942 року. Я сиділа в кухні, дивилася, як куховарка готує обідати. Примостилася біля плити, яка не дуже і гріла, тож було навіть холодніше, ніж зараз. З грудня до квітня всі ходили в пальтах і в шубах. Куховарка, обмотавши лисячу горжетку навколо шиї, мішала суп. Я почувався брудним із дороги, хотів помитись. Уже багато років я не чув історій про війну; власне, й забув, як і не знав, куди подітися від їхньої розмитості й непевності. Ада. Моє вікно в минуле. Вітраж. Без неї вони б залишилися серією фотографій зблизька, музеєм портретів однієї родини. — Коли брат пішов, я прихилилася до пічки і спробувала почитати. То було неможливо. Я заплющила очі й відчула запах овочів, маленьких шматочків м’яса. Шкодувала, що м’ясо ще лишилося. Я з нетерпінням чекала, доки воно скінчиться: з харчами загалом було скрутно. Уже кілька місяців, як я була вегетаріанкою. І, звичайно, пацифісткою. Війна — то чоловіче діло. Я намагався уявити, як це — постійно жити в якомусь надзвичайному стані. — Увечері повернувся батько — з ратуші, де він працював суддею. Торт був до його дня народження, та про це всі забули. На той час уже було передчуття: щось негаразд. Мати повернулася від лікаря зі своїми новинами (днів зо два тримала їх при собі). Тепер вона відразу пішла шукати Віктора. Попередньої війни вона обходила всі в’язниці в пошуках батька. Знайшовши його тоді, вона мала причини для впевненості, що знайде і сина тепер. Вона навідалася до поліцейського відділку на протилежному боці вулиці; перевірила лікарні, таємну поліцію, навідала друзів у підпіллі. Коли
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (76) »
Последние комментарии
1 час 51 минут назад
1 час 53 минут назад
14 часов 36 минут назад
17 часов 24 минут назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 12 часов назад