cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
небезуспішно відбиваючись ногами. Так само завзято, але менш спритно, бо перешкоджало довге плаття, хвицялася й леді. їхні ноги раз у раз химерно спліталися, ступні час від часу співударялися в повітрі. Батьки пнулися, падали долілиць і лежали, безпорадні, якусь мить. Оговтавшись, знову товкли одне одного. Виливали свою злобу в безсловесному верещанні, наче оскаженілі тварини, якими себе вважали. На всю округу лунав цей жахливий галас. Кружляли коло за колом, удари падали, як блискавиці з хмари над горою. Ці двоє то кидалися вперед, то сахалися назад. Били згори кулаками – незграбно, обома відразу – й тут же падали на всі чотири, ніби не могли втриматися навстоячки. Руками й ногами виривали траву, розкидали камінці. Обличчя, волосся й вбрання запорошені пилюкою, повимащувані кров’ю. Дикий, скажено лютий крик того, що б’є, стогін, харчання й схлипування того, що дістав удар. Такої войовничості, такої мужності ніхто не бачив ані під Ґеттисбергом, ані під Ватерлоо. Доблесть моїх найдорожчих батьків у лиху годину – ось невичерпне джерело моєї гордості й утіхи. А коли все стихло, потовчені, понівечені, закривавлені останки двох смертних засвідчили сумну новину: призвідця цього поєдинку осиротів.
Мене заарештували за те, що спричинив порушення спокою. Мою справу ось уже п’ятнадцять років розглядають у Суді Технічних Подробиць і Тяглості. Адвокат докладає величезних зусиль, щоб її перейняв Суд Провадження Нової Тяжби.
Ось такі мої кілька дослідів у загадковій, незвіданій царині гіпнозу. Чи зумів би якийсь лиходій використати мій досвід, і щоб скоїти щось погане, – цього я не знаю.
Амброуз Ґвіннетт Бірс
/ Ambrose Gwinnett Bierce /
(1842–1913) – американський класик, який вважається прекурсором «чорної літератури» XX сторіччя. Відомий передовсім як майстерний автор короткої прозової форми, Бірс високо цінувався сучасниками і здобув шану наступників, певною мірою вплинувши на подальший розвиток англомовної химерної і готичної літератури. Амброуз Бірс з притаманною йому гостротою і жорсткістю багато пише про свій досвід участі у Громадянській війні, в якій він воював на боці Півночі, що ліг в основу однієї з його найвідоміших збірок «Оповіді про солдатів і цивільних». Не менш відомою збіркою Бірса є «Чи може таке трапитися?», де він творить літературний канон «страшного» і «надприродного».
Життя Бірса важко назвати щасливим: розлучення з дружиною та її смерть, загибель старшого сина на дуелі, смерть молодшого від хвороби, обтяженої алкоголізмом – вочевидь, усе це й надало того особливого трагічного і містичного забарвлення творам Бірса. А загадкове зникнення письменника і його ймовірна смерть у 1913 – на початку 1914 року і досі слугують темою для різних інтерпретацій, які знайшли відображення у творчості таких відомих письменників, як Г. Ф. Лавкрафт «Щось на порозі», Р. Гайнлайн «Втрачений спадок», Роберт Блох «Люблю блондинок» та ін. Місце поховання Амброуза Бірса і досі лишається невідомим.
Последние комментарии
4 часов 26 минут назад
5 часов 59 минут назад
9 часов 52 минут назад
9 часов 57 минут назад
15 часов 18 минут назад
2 дней 2 часов назад