Потайна кімната [Йорн Лієр Горст] (fb2) читать постранично, страница - 3

енергійний і всебічно освічений. А ще він вмів тримати язик за зубами, на нього можна було покластися, не боячись, що розпатякає таємницю кому не треба. Вістінґ перетнувся з ним уранці в коридорі поліційної управи, знав, що той тільки-но повернувся з тритижневої відпустки.

Вістінґ, прямуючи за місто, звернув на Е18 і набрав його номер.

Мортенсен відповів, але, здавалося, був дуже заклопотаний.

— Уже трохи прийшов до тями після відпустки? — запитав Вістінґ.

— Не цілком. Купа справ нагромадилася.

— Усе відклади! Ти мені потрібний в одному проекті.

— Овва! В якому ж це?

— Буду в Ларвіку за півтори години, — повідомив Вістінґ, глянувши на годинник на панелі приладів. — Прихопи з собою технічне обладнання і чекай на мене на паркувальному майданчику біля спорткомплексу в Ставерні. Звідти поїдемо разом.

— Що сталося?

— Потім поясню… Нікому нічого не кажи!

— І Гаммерові?

Нільс Гаммер був заступником начальника відділу, тобто Вістінґа, на час його відсутності.

— Я сам поговорю з Гаммером.

Вістінґ закінчив розмову й знайшов номер Гаммера.

— Я отримав одне завдання, певний час мене не буде на місці. Керівництво відділом доручається тим часом тобі.

— Що за завдання? — поцікавився Гаммер.

— На найвищому рівні.

Гаммер розумів, що випитувати не має сенсу.

— Як надовго?

— Ще не знаю. На початках залучаю Мортенсена. Найближчого тижня можеш на нього не розраховувати.

Вістінґ розумів, що ставить цим Гаммера в скрутну ситуацію. Людського ресурсу й без того бракувало.

— Добре! Що ще мені треба знати?

Вістінґ беззастережно покладався на Гаммера. Довірена йому інформація ніколи не йшла далі, але тепер просто не було підстав інформувати заступника. Зараз вони не стояли перед безпосередньою загрозою чи 12 конкретною небезпекою, яка могла б вимагати негайної підмоги.

— Я й сам не надто багато знаю, — зізнався Вістінґ.

— Добре! — знову сказав Гаммер. — Я на місці, якби виникла така потреба.

Коли Вістінґ закінчив розмову, увімкнулося авторадіо. Він скрутив звук. Чутно було лише монотонний гул двигуна й шурхіт коліс по асфальту. У голові вже зачепилися деякі думки про можливе походження грошей.

Бернгард Клаусен був ветераном партії з тривалою політичною кар’єрою й численними битвами за владу за плечима. Завжди лояльно налаштований до СІЛА. Під час війни в Іраку він наполягав, щоб Норвегія підтримала заплановане США введення військ. Це породило суперечності в уряді, і Клаусен зазнав поразки, коли було ухвалено рішення, що Норвегія не братиме участь у безпосередньому військовому втручанні, а підтримає США на завершальній, стабілізаційній стадії війни. На посаді голови Комітету оборони Стуртинґу він приклався до відмови від угоди зі Швецією, підписавши натомість договір на придбання американських бойових літаків для ЗС Норвегії. Договір обійшовся у сорок мільярдів доларів.

Вістінґ стиснув долоні на кермі. Гроші, без сумніву, пов’язані з жадібністю, корупцією і зловживанням владою. Це розслідування вестиметься на зовсім іншому рівні, ніж бувало досі, але він мав надзвичайно сприятливі стартові умови. Він мав гроші! А гроші завжди залишають за собою слід. Треба лише прослідкувати їх рух у зворотному напрямку — до джерела.

3

Білий фургон без ніяких написів, у якому Мортенсен возив своє спорядження, стояв у затінку під будівлею спорткомплексу. Мортенсен сидів за кермом, гриз яблуко.

Вістінґ поставив своє авто поруч, вийшов і підступився до відчиненого вікна фургона. Кілька хлопців ганяли м’яч на футбольному полі зі штучним трав’яним покриттям.

— Ми їдемо на дачу Бернгарда Клаусена, — повідомив Вістінґ.

Мортенсен вилаявся, яблучний недогризок випав йому з рук на підлогу перед пасажирським сидінням.

— Ідеться не про труп. Про щось зовсім інше, — поспішив додати Вістінґ, розповів про розмову з генеральним прокурором і про знахідку на дачі партійного бонзи. — Я знаю туди дорогу. Їдь за мною!

Вістінґ вернувся до свого авта, у дзеркало заднього огляду впевнився, що Мортенсен не відстав, і звернув на дорогу в напрямку Гельґеруа.

Поселення дедалі рідшали, і вже невдовзі обабіч колосилися хвилясті ниви збіжжя. Через кілька кілометрів він звернув з шосе до узбережжя з дачними забудовами. Старий асфальт тут потріскався. Де-не-де з тріщин протикалося каміняччя дорожньої основи. На перехресті довелося звіритися з картою на дисплеї телефона, перш ніж з’їхати на вузьку гравійну доріжку, яка довела до літнього будинку, пофарбованого в охристо-жовтий колір, під шиферним дахом і з верандою, оберненою до моря.

На майданчику перед будинком стояв автомобіль. Стара «тойота», очевидно, Клаусена. У п’ятницю його забрав і відвіз до Ставерна колега-стариган.

Вістінґ припаркувався трохи віддалік, щоб Мортенсен міг стати якнайближче до дверей, вийняв з конверта ключі й рушив до будинку. На вершечку