Поетичні твори + Поетичні твори, повісті та оповідання [Євген Павлович Гребінка] (fb2) читать постранично, страница - 2

такий поетичний шедевр, як байка «Пан та Собака», що яскраво засвідчив не тільки його високу літературну, а й громадянську зрілість.

Власне, навіть жанр вільного перекладу передбачав певну літературну майстерність та оригінальність. Це підтверджує вже перший опублікований в журналі «Украинский вестник» твір П. Гулака-Артемовського— переклад з Ж.-Б. Руссо «Ослепление смертных».

Перекладач хоч і віддає данину панівним тоді в російській літературі традиціям класицизму, проте поет вже робить перші кроки до реалістичної демократизації форми й змісту. Особливо це показово для поезії «Мучение сатаны при воззрении на эдем» — глибокого за протестантським змістом і блискучої за формою переспіву з «Втрачеіч

його раю» Мільтона, твору, який був об’єктом перекладів та пересій* вів в усіх європейських літературах, що випробовували свої художньо-зображувальні можливості.

Закономірним у процесі формування власного поетичного почерку П. Гулака-Артемовського був перехід від вільних перекладів до наслідування/ об’єктом якого були також поезії сучасних західноєвропейських авторів. Саме у такому жанрі, модному в XIX ст., написано вірші «Недоверчивость», наслідування популярного французького поета Ж. Деліля та «День мщения» — наслідування пророка Іоїля.

Цікаво, що після появи цих поезій редактори «Украинского вестника» звернули увагу П. Гулака-Артемовського на інші побутові сюжети та стильові засоби, з тим щоб випробувати мову і в галузі! «выражений нежных». Втім, ще й до цієї поради П. Гулак-Артемов-ський вже пробував свої сили в оригінальній поезії на житейські теми та ще й українською мовою, що ставило перед ним неабиякі труднощі — адже тодішній літературний доробок українською мовою, крім перших пісень «Енеїди», складався лише з кількох віршів В. Масло-вича. Йдеться про поезію «Справжня Добрість (Писулька до Гриць-ка Пронози)», написану після приїзду поета до Харкова в 1817 р.

Проблема активної та діяльної «добрості», гармонійного поєднай* ня людських нахилів, пристрастей і дій як запоруки корисних для народу справ, була характерною для просвітительських теорій кінця XVIII — початку XIX ст. Хоча думка про необхідність високої громадянської моральності сама по собі не була революційною, вона відображала прогресивні настрої просвітительства.

Про потребу працювати в ім’я громадської користі писали на сторінках «Украинского вестника» Є. Філомафітський, І. Срезневський, В. Каразін.

П. Гулак-Артемовський виступає проти бездушного писання про те, чого «не зиа, не бачив і не чує». Визначаючи «справжню Добрість»* поет наділяє її всіма чеснотами, властивими народній моралі: «не любить Добрість сліз», вона не плаксива, не «понура» й «соплива», а дійова, з її очей «палає ласка до людей».

«Писулька» створена за канонами дидактичних творів: мораль, як правило, виводиться після певних сюжетних картинок. Таким чином підкреслюється безстрашність і стійкість Добрості. її соціальний характер, приналежність до простого народу підкреслюється й тим, що «її зле панство зневажає, мов товарякою, так нею повертає», але Добрість перед усіма випробуваннями може встояти. Щоправда, джерело цієї сили автор ладен знаходити і в заповідях християнської моралі — в смирінні й довготерпінні, надії на те, що лише

До часу над слабким, хто дужчий, вередує,

До часу мужиків ледачий пан мордує...

Своєрідною втіхою є й вказівка на те, що не скрізь панують такі несправедливі порядки:

I есть земля така правдива І заможна,

Де правду і панам сказать, як богу, можна.

На цьому тлі явним дисонансом є згадка про життєвий подвиг і громадянську сміливість стійкого, морально непереможного грецького мудреця Сократа, який крізь усе життя проніс непохитну вірність правді, пішовши в ім’я правди на смерть.

Отак-то, братця й ви — казав ти: хліб ви .їжте,

: А правду, хоч яким панам вельможним, ріжте!

Звичайно, немає підстав робити занадто сміливі висновки про соціальну прозірливість і непримиренність поета — ними він не відзначався ні в цей, ні особливо в пізніші часи. Але можна твердити, що разом з живою мовою народу, його поетичною творчістю Гулак-Артемовський сприймав і його світобачення, його мораль, його погляди на добро і зло.

Слід відзначити прекрасну мову вірша,, пересипану народними фразеологізмами, приказками. Простакувате балагурство і бурлескний тон іноді дещо знижують поважні й серйозні роздуми, але ж повної відповідності форми змісту в українській літературі ще не було— на той час ще традиційно вважалося, що мова простого люду взагалі не годиться ні для літератури, ні для серйозних проблем.

Отже, треба й тут віддати належне експерименту молодого поета — того художнього експерименту, який загалом пройшов успішно, продовжуючи й розвиваючи справу, розпочату «Енеїдою» Котляревського. «Справжня Добрість» віщувала дальші успіхи П. Гулака-Артемов-ського на цьому шляху, який був одночасно і шляхом дальшого зростання літератури.

Наступного, 1818 р.