Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
останні чотири роки Сашка встигла вивчити характер натовпу з усіма його щупальцями, що раз у раз норовили пригоститися її товаром задурно.
Майже кожного дня по буднях вона приторговувала біля цього стихійного базарчика насінням, а по п’ятницях і вихідних їздила до центру, де стояла в «трубі» і продавала солодкі льодяники на паличках. Незважаючи на всі очевидні відмінності місця дії, і тут, і там Сашка проходила школу боротьби за власне місце під сонцем чи тьмяною лампочкою в переході; неминуча гризня з сусідами, біганина від далекозорих органів влади, спілкування з покупцями та інші подібні премудрості вже давно навчили її не лише абетки, а й вищої математики самодіяльної торгівлі.
«Ви ж її загорніть у грубу тряпочку, бо коли останнього разу я робила собі компрес, то такі булдирі були. Ця редька зла, як сатана!» — хирлява бабулька за три кроки від неї нахвалювала свій товар. Сашка кинула трохи насіння вічним канюкам — горобцям, дістала газету з сумки й заходилася скручувати паперові кульочки.
— Фігасє, Гайтавер. Ну, і почьом сємкі?
Сашка напружилася, повільно звела очі. Над нею стояв однокласник і роздивлявся вміст торби з очевидною насмішкою, яку демонстрував усіма ресурсами своєї небагатої міміки. Коли Сашка ще тільки починала торгувати, то подеколи відчувала себе музейним експонатом: однокласники ходили на ринок, як на екскурсію, — подивитися на неї. Поступово вона звикла до різноманітних зустрічей на цій території, яку резонно вважала своєю, але й досі жовчно-гіркувата нудота піднімалася їй у такі моменти аж під зуби.
— Ну ти царьок, — посміхнувся ще ширше однокласник і, чвиркнувши крізь зуби, потягнувся до насіння. — Наторгашиш собі на свинячі шмотки.
Обличчя Сашки задерев’яніло. «Щоб ти здох, щоб ти здох, щоб ти здох», — почала вона подумки розкручувати маховик своєї ненависті, силкуючись перевести погляд із його руки на щось інше. Але такі, як цей її однокласник, спльовували крізь зуби, носили дорогі кросівки, користувалися смартфонами й плеерами останніх моделей, їздили з батьками до Туреччини на канікули, нагулювали собі там тонкий жирок і здоровий рум’янець, — та чомусь ніколи не здихали.
— Діма, — почувся звідкись ізгори голос, і безсмертний божок місцевого розливу різко обернувся до немолодої пещеної жінки. Вона тицьнула йому в руки пакети з овочами й бурою яловичиною і, мимохідь глянувши на Сашчину сумку, незадоволено звела тонкі брови.
— Я втомилася лікувати твої зуби, — холодно сказала жінка й посунула далі, а однокласник поспішив за нею, жодного разу не озирнувшись на Сашку.
«…Поріжте її пелюстками, посоліть трохи, а коли впіся- ється, заправте олією. Салат просто божествений!» — говірка сусідка тим часом укоськувала наступну купувальницю, але та довго перемацувала її чорну редьку, а потім купила пучок петрушки в іншої торговки й змішалася з натовпом.
Уже вечоріло, й усе більше людей товклося довкола базарного п’ятачка. Переважно жінки, які після роботи приречено завертали сюди за покликом інстинкту добування. Вони вдумливо куштували квашену капусту з пластикових контейнерів, перенюхували балик і сало, втомлено торгувалися, перебирали у відкритих коробках синтетичну білизну, і поступово їхні пакети й сумки розбухали до непідйомного стану. Втім, треновані багаторічною важкою атлетикою домашнього господарства жінки вперто піднімали їх і тягли, миготіли фрагментами своїх напружених тіл і впольованої здобичі перед Сашчини- ми очима. Такі атлетки нечасто були її клієнтками, адже зазвичай вони закуповували сире насіння кілограмами і смажили його самі — так вигідніше.
Сашка нудилася і байдуже позирала на перехожих, але її погляд знову й знову затинався на власних «свинячих» чоботах. Бабця купила їй ці чуні — інакше їх назвати годі — за сорок гривень на гуртовому ринку минулої осені, а відтак іще довго виїдала мозок чайною ложечкою, натякаючи на власну непомірну щедрість. Таких чобіт, дешевеньких, неоковирних, як ото носять сільські тітки, у школі не мав ніхто — навіть її однокласники з найбід- ніших сімей, навіть ті, чиї батьки пропивали та виносили з дому все, включно зі зношеними рейтузами своїх дружин, такого не носили. А Сашка носила, раніше Сашка й не таке носила. Лише рік тому вона остаточно переросла свою бабцю й звідтоді уже не могла доношувати одяг та взуття її далекої молодості.
— Сашкя, кушять хочіш? — схилився над нею Фаррух. Сашка кивнула й почала збиратися: торгівля сьогодні для неї закінчилася.
— Кушяй карашо, — заусміхався її годувальник, підтверджуючи свою прихильність аж такою щедрою шаурмою, що капуста разом із курятиною чвакнули з усіх щілин лаваша, щойно вона взяла її в руки.
Ще донедавна особливі мотиви цього ґречного таджика з кругленьким черевцем і маленькими вологими очима здавалися їй незрозумілими, але якось один із чергових аукціонів його нечуваної щедрості розставив усе на свої місця.
— Сашкя, сколька тібє лет? Дівятна-ацать?
Последние комментарии
21 часов 11 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 23 часов назад
2 дней 4 минут назад
2 дней 10 минут назад