Туманність Андромеди [Іван Єфремов] (fb2) читать постранично, страница - 2

години тому.

Дівчина щось зосереджено обмірковувала і, нарешті, зважилася:

– Може, зменшити радіус кола? Що як у них аварія передавача?

– Не можна! Зменшити радіус, не сповільнюючи швидкості, – миттєве руйнування корабля. Зменшити швидкість і… потім без анамезону… півтора парсека із швидкістю найстародавніших місячних ракет? Через сто тисяч років наблизимось до нашої Сонячної системи.

– Розумію… Але не могли вони…

– Не могли. В далеку давнину люди могли бути недбалими або обдурювати одне одного і себе. Але не тепер!

– Я не про це, – образа забриніла в різкій відповіді дівчини. – Я хотіла сказати, що, можливо, «Альграб» теж шукає нас, відхилившись од курсу.

– Так дуже відхилитися він не міг. І не міг не вирушити в точно розрахований і призначений час. Коли б і сталося неймовірне і вийшли з ладу обидва передавачі, то зореліт, безсумнівно, почав би перетинати коло діаметрально, і ми почули б його на планетарному прийомі. Помилитися не можна – ось вона, умовна планета!

Ерг Ноор показав на дзеркальні екрани в нішах з усіх чотирьох боків поста управління. В глибокому мороці горіли незліченні зорі. На лівому передньому екрані швидко пролетів маленький сірий диск, ледь освітлений своїм світилом, надто віддаленим звідси, від краю системи Б7336С+87А.

– Наші бомбові маяки^[5] працюють чітко, хоч ми й скинули їх чотири незалежних роки^[6] тому. – Ерг Ноор показав на виразну смужку світла вздовж довгого скла в лівій стіні. – «Альграб» мав бути тут уже три місяці тому. Це значить, – Ноор завагався, ніби не наважувався винести вирок, – «Альграб» загинув!

– А якщо не загинув, а пошкоджений метеоритом і не може розвивати швидкості?.. – не хотіла втрачати надію рудоволоса дівчина.

– Не може розвивати швидкості! – повторив Ерг Ноор. – Та хіба це не те саме, коли між кораблем і метою стануть тисячоліття шляху? Тільки гірше – смерть прийде не відразу, минуть роки приреченої безнадійності. Може, вони покличуть – тоді дізнаємося… років через шість… на Землі.

Ерг Ноор швидко витягнув складане крісло зшд стола електронної обчислювальної машини. Це була мала модель «МНУ» 11. Досі через велику вагу, розміри і недостатню міцність не можна було встановлювати на зорельотах електронну машинумозок типу «ІТУ» для всебічних операцій і повністю доручити їй управління зорельотом. У посту управління мав чергувати навігатор, тим більше, що точне орієнтування курсу корабля на таку велику відстань було неможливе.

Руки начальника експедиції швидко, мов у піаніста, замелькали над рукоятками і кнопками обчислювальної машини. Бліде, з різкими рисами обличчя закам’яніло, високе чоло, вперто нахилене над пультом, здавалось, кидало виклик силам стихії, що загрожували живому маленькому світові, який забрався в заборонені глибини простору.

Ніза Кріт, юний астронавігатор, яка вперше потрапила в зоряну експедицію, стихла і не дихаючи стежила за Ноором, заглибленим у свої думки. Який спокійний, повний енергії й розуму коханий чоловік!.. Коханий уже давно, всі п’ять років. Немає рації таїти від нього… І він знає, Ніза відчував це… Зараз, коли сталося це лихо, їй випала радість чергувати разом з ним. Три місяці вічнавіч, поки решта екіпажу зорельота перебуває в солодкому гіпнотичному сні. Ще лишилося тринадцять днів, потім заснуть вони на півроку, поки не пройде ще дві зміни чергових: навігаторів, астрономів і механіків. Інші – біологи, геологи, чия робота почнеться тільки на місці прибуття, – можуть спати і довше, тоді як астрономи – о, в них напруженіша праця!

Ерг Ноор підвівся, і думки Нізи обірвались.

– Я піду в кабіну зоряних карт. Ваш відпочинок через… – він глянув на циферблат залежного годинника, – дев’ять годин. Встигну виспатись перед тим, як заступити вас.

– Я не втомилась, я буду тут скільки треба, аби тільки ви змогли відпочити!

Ерг Ноор насупився, хотів заперечити, але поступився перед ніжністю слів і золотавокарих очей, що довірливо дивилися на нього, усміхнувся й мовчки вийшов.

Ніза сіла в крісло, звичним поглядом оглянула прилади і глибоко замислилась.

Над нею чорніли відбивні екрани, через які центральний пост управління оглядав безодню навколо корабля. Різноколірні вогники зірок здавалися голочками світла, що пронизували око наскрізь.

Зореліт обганяв планету, і її тяжіння примушувало корабель гойдатися вздовж мінливого напруження поля гравітації. Зловісні величні зірки у відбивних екранах робили карколомні стрибки. Зображення сузір’їв змінювалися з неймовірною швидкістю.

Планета К22Н88, далека від свого світила, холодна, позбавлена життя, була відома як зручне місце для зустрічі зорельотів… для зустрічі, яка не відбулася. П’яте коло… І Ніза уявила собі свій корабель, що трохи уповільнив швидкість і мчить по величезному колу радіусом у мільярд кілометрів, безперервно обганяючи планету, яка повзе, мов черепаха. Через сто десять