Прекраснейший текст! Не текст, а горький мёд. Лучшее, из того, что написал Михаил Евграфович. Литературный язык - чистое наслаждение. Жемчужина отечественной словесности. А прочесть эту книгу, нужно уже поживши. Будучи никак не моложе тридцати.
Школьникам эту книгу не "прожить". Не прочувствовать, как красива родная речь в этом романе.
Интереснейшая история в замечательном переводе. Можжевельник. Мрачный северный город, где всегда зябко и сыро. Маррон Шед, жалкий никудышный человек. Тварь дрожащая, что право имеет. Но... ему сочувствуешь и сопереживаешь его рефлексиям. Замечательный текст!
Первые два романа "Чёрной гвардии" - это жемчужины тёмной фэнтези. И лучше Шведова никто историю Каркуна не перевёл. А последующий "Чёрный отряд" - третья книга и т. д., в других переводах - просто ремесловщина без грана таланта. Оригинальный текст автора реально изуродовали поденщики. Сюжет тащит, но читать не очень. Лишь первые две читаются замечательно.
змушений був ставитися до них, як до прямих і чесних людей”.
Неупереджений погляд письменника побачив багато важливих моментів у житті молодої
революційної держави в особливо тяжкі для неї роки, в блокаді голоду і холоду, серед
контрреволюційних заколотів і диверсій. Докладно розповідаючи про свою розмову з В. І. Леніним,
Уеллс не обмежується стенографічною точністю відтворення слів вождя революції, а й пише про своє
складне до всього почутого ставлення. Він устиг побачити Росію на грані економічного краху, Росію
руїн і сиріт. Здається, потрібні цілі століття для того, щоб відродити країну з попелу. А Ленін
розповідає йому пре електрифікацію, про те, що вона стане поворотним моментом історії держави. “В
яке б чарівне дзеркало я не дивився, я не можу побачити цю Росію майбутнього, але невисокий
чоловік у Кремлі обдарований таким даром, — пише Уеллс. — Він бачить, як замість зруйнованих
залізниць з’являються нові, електрифіковані, він бачить, як нові шосейні дороги перерізають усю
країну, як підіймається оновлена й щаслива індустріалізована комуністична держава. І під час
розмови зі мною йому майже вдалося переконати мене в реальності своїх передбачень”.
Хоч не все побачив, не все відчув і не все до кінця збагнув Уеллс, однак його “Росія в
імлі” — чесна й правдива книжка, яка розвінчувала популярні на Заході жахливі міфи про нашу
країну.
З далекої Англії письменник пильно стежив за всім, що відбувалося в Радянському Союзі, і не
приховував своїх симпатій до нашої країни. Високими словами відгукувався він про героїзм
Радянської Армії у війні з німецьким фашизмом. Він ще встиг дожити до перемоги над гітлерівським
рейхом і привітав її, як міг привітати тільки активний антифашист і борець проти імперіалістичної
реакції.
Ця книжка знайомить читача з “малою прозою” Герберта Уеллса, можливо, менш знаною в світі,
аніж його романи. Оповідання англійського письменника мають у собі всі якісні прикмети його
романів: динамічні, загострені інтригою фабули, “рівняння” з багатьма невідомими, оригінальні
гіпотези й пластично змальовані людські типи. Як і в романах, в оповіданнях Уеллса відразу впадає
в око надзвичайна тематична широта. Він однаково вільно почувається у творах, присвячених чужим
далеким планетам, і оповіданнях, у яких події розгортаються на знайомих кожному лондонцю вулицях
рідного міста. Реальне, типове в своїй суті цікавить автора не менше, аніж загадковий феномен,
який не одразу піддається раціональному витлумаченню. Сама стильова фактура цих творів одразу ж
дозволяє нам упізнати того Уеллса, якого ми знаємо з романів “Машина часу”, “Людина-невидимка”,
“Війна світів” чи “Їжа богів”. Либонь, без оповідань Уеллса наші знання про нього були дуже
неповними. Оповідання — це також важлива сторінка всієї його творчої спадщини, бо він ніколи не
вважав цей жанр другосортним. Оповідання було для нього таким же суверенним жанром як і всі
інші.
Понад вісімдесят років тому, коли в Росії вперше видавалося зібрання його творів, Герберт
Уеллс написав у передмові до нього: “Ми зовсім не якась особлива каста натхненних людей, які
оповідають про свої одкровення темному, безграмотному світові. Ми просто голоси різноманітних
людей, і кожен із нас висловлює те, що думає й відчуває. Багатьом із нас судилося прожити лиш
одну мить — і потім щезнути назавжди. Дещо з поміченого, дещо з передбаченого, може, й згадають
потім, але хто це передбачив, хто це помітив, забудуть…”
У цьому ми не погодимося з Уеллсом, енергійно заперечимо йому. Бо добре знаємо, що він нам
сказав своїми книгами, що помітив у сучасному, що передбачив у майбутньому.
Все, що сказали великі художники та мислителі, і їхні великі імена — з нами, в нашій
пам’яті, в нашому духовному досвіді. Тому вони, належачи своїм часам, воднораз належать і нашому
часові; вони — наші сучасники і поводирі в складному лабіринті проблем кінця XX століття.
Михайло Слабошпицький
ВИКРАДЕНІ БАЦИЛИ
— Оце ось, — промовив бактеріолог, кладучи під мікроскоп скло, — препарат
уславленої холерної бацили — холерний мікроб.
Чоловік із блідим обличчям схилився над окуляром. Він вочевидь не звик працювати з
мікроскопом і затулив кволою білою долонею друге око.
— Я майже нічого не бачу, — сказав він.
— А ви покрутіть оцей гвинт, — порадив бактеріолог. — Просто мікроскоп налагоджений,
мабуть, не для ваших очей. Зір у людей неоднаковий. Треба лише трохи крутнути сюди або туди.
— О, тепер бачу! — вигукнув гість. — А загалом дивитися тут особливо й немає на що. Якісь
манюсінькі рожеві палички та цятки. І оці крихітні часточки, оці, по суті, атоми здатні
розплоджуватись і спустошити ціле місто?! Неймовірно!
Він випростався, дістав з-під мікроскопа скло й подивився крізь нього на вікно.
— їх майже не видно, — проказав він, уважно розглядаючи
Последние комментарии
12 часов 59 минут назад
23 часов 19 минут назад
1 день 11 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 21 часов назад