Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
смертного вироку. А поки що ми б’ємо в дихало, в серце і скрізь, де немає ризику зламати собі руку.
Наші інструктори — два щуплих азіати, арсенал прийомів у яких просто-таки невичерпний, — показують нам основні нервові центри організму.
— Знаєте, як найкраще вдарити свою жертву? — каже Мунпі, славетний роликобіжець, який грає з нами четвертий сезон. — Так, щоб удар припав точно в лімфовузли.
— У що? — перепитую я.
— У ці чортові лімфовузли, розміщені під вухами. Вдалий удар у щелепу — р-раз! Лімфовузли пошкоджено — і на світі одним бідолахою менше.
Настала черга піти від мене й Дафні. Чекаючи на нову подружку, яку мої приятелі та роботодавці з Конгломерату Енергії пришлють на її місце, я думаю і мрію про Елу.
Я ріс покинутою дитиною — мені так ніколи й не пощастило дізнатися, хто мій батько, — але я любив уявляти, ніби він посідав високе становище серед адміністраторів. Моя батьківщина — Галвестон, що згодом став кварталом Х’юстона, міста-метрополії. Як на свій вік, я був здоровий, дужий, атлетично збудований хлопець. Розумово розвинутий я був теж нормально. За моєю теорією, не можна бути розумово повноцінним, якщо ти нерозвинутий фізично.
І ось, маючи всього п’ятнадцять років і працюючи докером на Конгломерат Нафти, я одружився. Моя обраниця була секретаркою. Висока, тендітна, з довгим білявим волоссям. Нам пощастило домогтися дозволу на шлюб і разом вступити до університету. Вона вивчала електроніку, маючи до цього неабиякий хист, а я — економіку і водночас починав виступати в ролерболі.
Ела так доглядала мене, що за рік після нашого одруження я набрав п’ятнадцять кілограмів ваги. Коли увечері я вертався додому, вона лікувала мої травми й синці. Я часто думав, чи і її теж підіслали до мене, доручивши, крім усього, дбати й про моє здоров’я. До неї, вісімнадцятирічної вродливої дівчини, я не знав інших жінок. Мабуть, це тому я ніяк не можу її забути.
Одного дня вона покинула мене заради якогось адміністратора. Не сказавши ні слова. Спакувала валізи й виїхала з ним до Європи: Знову я побачив їх тільки через шість років на прийомі, де мені вручали якийсь приз. Вони сердечно поздоровили мене й узагалі були дуже привітні. Не знаючи, що сказати, я спитав, чи є в них діти.
Ело, найдорожча моя, чи це Конгломерат наказав тобі так добре годувати мене, перш ніж ти пішла й розбила моє серце?
Її зрада завдала мені нестерпного болю. Принаймні так я тоді вважав. Але ті руки, які пестили Елине тіло, невдовзі добре далися взнаки усім суперникам х’юстонської команди.
У той короткий період, поки не з’явилася чергова жінка, я можу спокійно подумати про своє життя. Знаю, що я людина досить розумна, інакше давно був би мертвий. А проте іноді відчуття в мене таке, ніби я нічого не знаю, ніби і мозок мій, і серце порожні. Може, це тому, що я давно не читаю книжок. Навіть згадувати мені нічого не хочеться — окрім Ели, чий образ постійно живе в моїй пам’яті.
Весь той рік, коли ми були разом, я багато читав. Та й потім читав, звичайно, поки не став професійним гравцем. Крім книжок і статей, які мали безпосереднє відношення до профілю мого навчання, я прочитав “Історію королів Англії”, “Сім стовпів мудрості” Томаса Е. Лоренса, найвідоміші твори Руссо і життєпис Томаса Джефферсона. Все це тепер записано на стрічках, надійно захованих у бетонних бункерах із штучним кліматом.
У Токіо ми дізнаємося, що правила знову змінено. Ми саме перевдягалися, коли нас повідомили — протягом усього матчу на полі буде три кулі із зміщеним центром ваги.
Деякі наші гравці, і то найдосвідченіші, вагаються, чи виходити їм на поле. Коли ж улесливими вмовляннями або погрозами їх усе-таки схиляють до участі в матчі, вони при першій же нагоді вдають поранених і, немов кролики, тікають до центру поля, де їм нічого не загрожуватиме.
Щодо мене, то я граю ще завзятіше, ніж звичайно, і глядачі дістають за свої гроші повну втіху. Цим бідолахам-роликобіжцям з Токіо просто-таки не щастить. Або ж я стрімко атакую їх у ту мить, коли вони озираються, чи не летить на них котрась із трьох куль, або ті ж таки кулі сіють спустошення в їхніх лавах, тільки-но вони збираються гуртом напасти на мене.
Я бачу, як один зтих недоростків звивається на краю треку, мов риба, витягнута з води, — у нього зламано хребет, і його тіло корчиться в передсмертній агонії.
Кулі мчать на нас одна за одною, й іноді здається, наче ними хтось керує зсередини.
Проте я відчуваю, що цього разу зі мною нічого не станеться. Я немов перетворююсь на втілення могутньої сили, на нищівний таран. Ударом ноги вибиваю з сідла мотоцикліста. Він падає на трек просто під кулю, що котиться зі швидкістю триста кілометрів на годину. Я обминаю велетенський клубок із тіл мотоциклістів та інших гравців, що борюкаються на полі, під’їжджаю до самого бар’єра і лечу звідти вниз, таранячи головою бігуна противника, який замахнувся на мене києм. Чую, як хряснули поламані ребра. Від удару він злітає в повітря, мов з
Последние комментарии
21 часов 47 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 20 часов назад
2 дней 23 минут назад
2 дней 41 минут назад
2 дней 47 минут назад