В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
о’кей, що ви, як і раніше, на висоті”.
— Хм… — прокоментував Джо прочитане і повернув папір.
— Ніяк не можу збагнути останньої поради, — зітхнув Гаррі. — Як це, ідучи на дно, удавати, що ти перебуваєш на висоті?
Оскільки цього не міг збагнути й Джо (він лише стенув плечима), то Гаррі відкрив книжку і знову втупився в неї. Джо переступив з ноги на ногу — далі стовбичити перед вікном було нічого. Та й говорити нема про що, а добрими порадами, які анічогісінько не важать, сусід ситий по горло, — тож детектив пішов верандою до своїх дверей. Стромив великий палець у щілину дактилоскопічного замка (остання новинка фірми Томпсона!). Електронний охоронець, блискавично впевнившись із відбитка пальця, що це господар, безшумно відчинив броньовані двері (зовні вони були закамуфльовані фільонками під дерев’яні) і так само безшумно, зачинив їх, тільки-но господар переступив поріг.
Весело насвистуючи, Джо зайшов до кімнати, зняв куртку, кинув її на диван, розстебнув комірець сорочки, впав у крісло біля каміна і з насолодою випростав ноги. Ху-ух!.. Нарешті він приплив до своєї затишної гавані. Відкинув голову на спинку крісла, напівлежав так якусь мить, насолоджуючись спокоєм та відчуттям, що він вільний аж на цілу ніч, абсолютно вільний, і нікуди не треба йти, і нічого не треба вирішувати, а оскільки він холостяк — то не плачуть діти й не пиляє жінка… Розкіш!.. І Джо смачно потягнувся…
Затишно потріскував стилізований під старовину камін. На полиці — колекція кумедних дерев’яних фігурок лісовиків, водяників, чортів, відьом, домовиків та інших представників нечистої сили минулих століть, за фігурною бронзовою решіткою — весело танцювали невгамовні язички полум’я, лижучи соснові поліна.
В акваріумі плавали яскраві тропічні рибки і переливалися всіма барвами далекого коралового раю… Спалахували сонячні зайчики, мирно хиталися пишні риб’ячі хвости — хотілося ось так сидіти і споглядати за грою рибок та кольорів і ні про що не думати. Розкіш!..
Джо запалив сигарету і голосом вишколеного офіціанта сам себе запитав: “Що містер бажає?..” І своїм, звичайним, відповів: “Каву і… Ні, спершу ванну на годину, потім каву і сон… Одну хвилинку… Сну, будь ласка, годин на десять. Ні, стривайте! Сну замовляю цілу добу. Спати то спати, хай йому чорт! (Вдома він частенько говорив сам із собою — звичка закоренілого холостяка). Хвилинку, — крикнув уявному офіціантові. — Запишіть: вимкнути відеофон аж на цілу добу!
І тільки він мовив це, як почувся мелодійний дзвінок, відеоекран засвітився й на ньому з’явився Х’ю з незмінним значком “КС” на лацкані блакитної форменої куртки.
ІІ
— Старий… — ліниво озвався Джо, все ще думаючи про ванну, повну гарячої води, каву і сон, — на моєму екрані ти можеш з’являтися і без значка “КС”, адже я й так добре знаю, що ти, Х’юлетт Кларнес, з Кримінальної служби.
Інспектор Х’ю, як завжди, мав заклопотаний вигляд людини, яку геть засмикали невідкладні службові справи.
— Джо, всі мої агенти на ділі, жодного вільного під рукою. Тож чи не візьмешся ти за одну…
— …не зовсім престижну для КС справу? — кисло закінчив за нього Джо, відчуваючи, як конає його виплекана мрія про розкошування протягом найближчої доби.
— Для КС всі справи престижні, але… надто їх багато. — Х’ю зітхнув і з нудьгою закінчив: — А тут ще й привид…
— Звідколи ти став мене вважати за спеціаліста з якихось там патріархальних привидів? — гмикнув Джо насмішкувато, але й не без цікавості. — Та й де ті привиди в наш час?
— Привид, диявол йому в печінку, натуральний!
— Я відчуваю, що ти давно заглядав до тлумачних словників, чи не так? — Чорні очі Джо, сміючись, геть сховалися у вузькі щілини повік, і на кримінального інспектора дивилися лише дві цяточки зіниць. — Ах, у тебе обмаль часу? Тоді тим більше послухай… Хвилинку… — Джо потягнувся рукою до полиці із словниками та різною довідковою літературою, не дивлячись, навпомацки дістав грубезний том і розгорнув його. — Та-ак… Зараз я тебе збагачу. Ага, ось… Слово “привид” цей вельмишановний словник тлумачить так. Значення перше: “Дух померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою”. Зрозуміло? Не знаю, як ти, а я — не забобонний. І уява в мене не хвороблива. Значення друге: “Персонаж народних казок, легенд і т. ін., який уособлює дух померлого”. Зрозуміло? Значення третє: — “Невиразні, ледь окреслені контури чого небудь”. Значення четверте: “Що-небудь нереальне, часом оманливе”…
— У тебе все? — Х’ю помовчав і швидко запитав: — То як? Береш?
— Гаразд. Заінтригував, — махнув рукою Джо. — Ти, звичайно, знаєш, що я пригодник і живу в прямому значенні цього слова тільки з пригодництва. То що за привид? Сподіваюсь, щось достоту цікаве?
— О так, — чи не вперше за всю розмову всміхнувся Х’ю. — З’являється жінка незвичайної зваби, — хитро підморгнув. — Справжньому джентльмену не познайомитися з таким
Последние комментарии
5 часов 40 минут назад
5 часов 58 минут назад
6 часов 22 минут назад
6 часов 54 минут назад
8 часов 1 минута назад
9 часов 42 минут назад