Карлсон прилітає знов [Астрід Ліндгрен] (fb2) читать постранично, страница - 27

кремом, то справді їй потрібен спокій. Небезпечно дратурувати хатніх цапів, коли вони роблять торт. Бо тоді може скиснути і крем, і хатній цап.

Тому панна Цап останні свої години в господі Сван-тесонів мала цілковитий спокій, так, як і бажала.

А Малий і Карлсон теж спокійно й приємно бавили час перед коминком у Карлсоновій хатці. Карлсон побував на ринку й купив яблук.

- За них чесно заплачено п'ять ере,- сказав він.- Я не хочу, щоб якась перекупка мала через мене збитки, я ж бо найчесніший у світі.

- І перекупка правила за яблука п'ять ере? - здивувався Малий.

- А я не питав її,- відповів Карлсон.- Бо її не було, якраз пішла випити кави.

Карлсон нанизав яблука на дротину й повісив над полум'ям.

- Угадай, хто найкращий у світі печій яблук? - спитав він.

- Ти, Карлсоне,- відповів Малий.

Так вони сиділи біля каміна, посипали цукром яблука і їли, а надворі тим часом смеркало.

«Гарно сидіти біля вогню»,- думав Малий, бо вже починало холоднішати.

Відчувалося, що надійшла осінь.

- Треба буде скоро вибратись за місто й купити [482] трохи дров у якогось селянина,- сказав Карлсон.- Хоч вони, хитруни, обачні і хтозна, коли п'ють каву. ,

Він підклав у вогонь дві березові поліняки.

- Але взимку я хочу, щоб мені було тепло, а то ] я не граюся. Це принаймні селяни повинні знати. ;

Коли дрова догоріли, в Карлсоновій хатці стало тем-1 но. Тоді він засвітив гасову лампу, що висіла під сте-! лею над столярним верстатом. Лампа так затишно освіт-1 лювала кімнату і весь той мотлох, що Карлсон наскладав на верстаті!

Малий спитав, чи не погратися їм мотлохом, і Карлсон погодився.

- Але ти повинен спитати, чи я тобі щось позичу. Часом я кажу «так», а часом «ні»... здебільшого кажу «ні», бо це ж мій мотлох, і я хочу його мати, а то я не граюся!

І аж після того, як Малий спитав не один раз, він дістав нарешті в позику старого, поламаного будильника, якого він порозкручував і знову склав докупи. Складати будильника було приємно, кращу розвагу годі було й уявити.

Але потім Карлсон захотів, щоб вони трохи посто-лярували.

- Це все-таки найкраща забава, і можна зробити стільки гарних речей,- сказав він.- Принаймні я можу зробити.

Він згорнув з верстата весь мотлох і витяг дошки та оцупки, що лежали під канапою. І вони з Малим стругали й прибивали, аж доки потомилися.

Малий збив докупи дві дощечки і змайстрував пароплав. З палички він вистругав димар, і вийшов справді гарний пароплав.

Карлсон заявив, що зробить шпаківню і приб'є на розі своєї хатки, щоб у ній селилися пташки. Але вийшла в нього не шпаківня, а якась дивина. [484]

- Що це таке? - спитав Малий.

Карлсон схилив набік голову й подивився на свою роботу.

- Це... це така собі річ,- мовив він.- Звичайнісінька гарна річ. Угадай, хто найкращий у світі майстер робити речі?

- Ти, Карлсоне,- сказав Малий.

Але був уже вечір, і Малий мав іти спати. Довелося йому покинути Карлсона та його невеличку, таку затишну кімнатку з усім мотлохом, і столярним верстатом, і закуреною лампою, і рубанком, і каміном, де ще жевріли жаринки, що випромінювали тепло й світло. Важко було залишати все це, але ж Малий знав, що може прийти сюда знов. О, як він радів, що Карл-сонова хатка стояла на їхньому даху, а не на якомусь іншому!

Карлсон і Малий вийшли на ґаночок. Над ними про-стяглося зоряне небо. Малий ще ніколи не бачив зірок таких великих, так багато і так близько. Ні, звісно, не близько, вони ж віддалені на тисячі миль, це він знав, а все-таки... о, який зоряний дах має Карлсон над своєю хаткою, близький і водночас далекий!

- На що ти там витріщився? - спитав Карлсон.- Мені холодно... Будеш ти летіти чи ні?

- Буду,- сказав Малий.

А другого дня... о, що то був за день! Спершу повернулися Боссе й Бетан, потім тато і нарешті мама, її Малий найдужче чекав. Він кинувся назустріч мамі, пригорнувся до неї. Хай вона більше ніколи нікуди не їде від нього! Круг мами зібралися всі - і тато, і Боссе, і Бетан, і Малий, і панна Цап, і Бімбо.

- У вас уже нема перевтоми? - спитав Малий.- А коли вона зникла? [485]

- Зникла тоді, коли я одержала твого листа,--сказала мама.- Коли я дізналася, які ви всі «хорі» та «ізольовані», то відчула, що й я стану справді «хора», якщо не повернуся додому.

Панна Цап похитала головою.

- Зробили ви не дуже мудро. Хоч я зможу часом приходити й помагати вам, якщо буде треба. А тепер,- додала вона,- я мушу негайно йти, бо ввечері виступатиму по телебаченню.

Мама, тато, Боссе і Бетан були вражені. [486]

- Справді? - сказав тато.- Тоді ми неодмінно подивимося!

Панна Цап гордо стріпнула головою.

- Атож, думаю, що ви подивитесь. Думаю, що вся шведська людність подивиться!

Вона заквапилась.

- Бо я мушу вкласти зачіску, і скупатися, і зробити масаж обличчя, і манікюр, і приміряти нові черевики. Бо як виступаєш по телебаченню, то треба мати ошатний вигляд.

Бетан засміялася.

- Адже черевиків не видно в телевізорі! Панна Цап осудливо глянула на неї.

- А хіба я сказала, що видно? Мені