Дві Вежі [Джон Роналд Руел Толкін] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (131) »
Дві Вежі
© J.R.R. Tolkien, The Lord of the Rings: Two Towers, 1954. © А.В. Немірова (переклад з англійської), 2003.Частина третя
Розділ 1 ПРОЩАННЯ З БОРОМИРОМ
У гобітів легка хода, і навіть Слідопитові важко відшукати їхні сліди; однак неподалік від вершини пагорба стежку перетинав струмок, і на вогкій землі Арагорн нарешті вгледів те, що шукав. «Я вірно збагнув, — подумав він. — Фродо піднявся на верхівку. Хотілося б мені знати, що саме він звідти побачив? А потім тією ж дорогою спустився…» Арагорн завагався: часу він мав обмаль, але варто було оглянути місцевість. І він пішов по вищербленій бруківці, по стертих сходинках до Сторожового Поста, а там присів на Караульне Крісло та з височини подивився на світ. Сонце світило тьмяно, земля далеко внизу була вкрита імлою. Арагорн озирнувся на всі чотири боки виднокругу й не побачив нічого, крім віддалених гір, та десь далеко виписував повільно у повітрі широкі кола величезний птах, схожий на орла. Якийсь заколот зчинився на західному березі Ріки. Гучно засурмив ріг, і його поклик, підхоплений гірською луною, полинув по ущелинах, здолавши навіть грім водоспадів. Арагорн насторожився: він із жахом впізнав хрипке ревіння орків. — Ріг Боромира! Він кличе на допомогу! Слідопит зістрибнув з Караульного Крісла та стрімголов метнувся униз стежкою. — Горе мені! Що б я нині не робив — усе не вдається… Ось і Сема ніде не видно… Дикий лемент орків перейшов у пронизливе верещання. Голос рога з кожною миттю слабшав, задихався. — Еленділ! — вигукнув Арагорн, вихоплюючи меча, і кинувся до лісу. Але крики вже відступали, віддалялись, згасали… [5] На широкій галявині, десь за милю до Причальної Бухти, Арагорн знайшов Боромира. Лицар Гондору напівлежав піц розложистим деревом, неначе відпочивав; у його широкі груди вп'ялися чорні стріли. Він усе ще стискав свій меч, але клинок був переламаний, а розбитий навпіл ріг впав на землю. Навколо були розкидані тіла порубаних орків. Арагорн став на коліна, торкнувся руки Боромира. Поранений трохи розплющив очі та промовив пошепки, з останніх сил долаючи слабкість: — Ганьба мені… Я хотів відібрати. Персня у Фродо… Тепер мій борг сплачено… Боромир подивився на трупи ворогів: щонайменше дві дюжини повбивав він своєю рукою. - Їх зв'язали, повели… Гобіти в полоні. Живі, але в полоні… Він знесилено опустив обважнілі повіки. — Прощавай, Арагорне. Йди до Мінас-Тіріта, врятуй мою землю. Я програв… — Ні! — сказав Арагорн. — Ти переміг, Боромире. Не кожному судилося одержати таку перемогу. Мінас-Тіріт не загине! Він нахилився й поцілував чоло друга, що вже холонуло. Боромир ледь посміхнувся. — Тепер скажи, куди пішли орки? Кого вони схопили? Але Боромир уже нічого не міг йому відповісти. Леголас та Гімлі безшумно спускалися з західного схилу Амон-Ведара, ховаючись поза стовбурами дерев. Гімлі тримав напоготові сокиру, Леголас — гострий стилет: стріл у сагайдаку в нього вже бракувало. З галявини лунав голос Арагорна, що дивно змінився. — Горе, горе! Навіщо Гандальф довірив мені загін! Що ж робити, що робити? Боромирові обіцяв я йти до Мінас-Тіріта, та й душа моя рветься туди. А що буде з Перснем, що — з його Хранителем? Друзі обережно розсунули гілля ліщини, вийшли на галявину і застигли, вражені: сльози текли по обличчю Арагорна; сам цього не помічаючи, він все міцніше стискав нерухому руку Боромира. — Горе нам! — тихо сказав Леголас, наблизившись до Арагорна. — Ми розігнали погань і немало їх поклали, але бачу, що тут ми були потрібніші. На заклик рога одразу [6] ж повернули назад, але все ж таки запізнились… Ти поранений, Арагорне? — Цілий. Мене тут не було. Боромир загинув, захищаючи гобітів, а я був далеко… — Захищаючи гобітів? — здивувався Гімлі. — Де ж вони, в такому разі? Де Фродо? — Не знаю, — стомлено відгукнувся Арагорн. — Боромир встиг сказати, що гобітів повели орки. Я доручив Боромирові наглядати за Меррі та Піном, а про Фродо й Сема не знаю. Спершу я не здогадався спитати, а потім було запізно. Все, за що б я нині не брався, погано закінчується… Як нам тепер бути? — Перш за все поховати полеглого в бою, — сказав Леголас. — Не личить залишати героя серед падла. — Тільки швидше, — додав Гімлі, - Боромир сам не схотів би нас затримувати. Як є ще надія, що гобіти живі, треба їх рятувати! — Таж ми не знаємо, чи з ними Хранитель Персня, — сказав Арагорн. — Отже, кинути його? Чи навпаки — йти за ним? — Спочатку віддамо останню шану, — не поступався Леголас. — Глибоку могилу нам немає чим викопати. Але можна скласти курган. Назносимо каміння… — Тривала й важка праця, — заперечив Гімлі. — Каміння довелося б носити з берега ріки. — Віддамо Боромира хвилям Андуїну, — вирішив Арагорн. — Так хоча б кістки його знайдуть спокій… Поспіхом обшукали орків, покидали до купи шаблі, шоломи та щити, що- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (131) »
Последние комментарии
14 часов 6 минут назад
14 часов 22 минут назад
14 часов 35 минут назад
14 часов 40 минут назад
17 часов 12 минут назад
17 часов 16 минут назад