Бурецвіт [Марія Ряполова] (fb2) читать постранично, страница - 2

про чергову демонстрацію властивостей сночиту, але рішуче підійшла до клієнта. Він якраз роздивлявся кущик ягід мрії «асорті».

— Це ягоди райські «асорті», кожна має свій дивовижний смак, ні на що не схожий. Ягоди родить регулярно, але смак ніколи не повторюється. Двічі на рік плоди стають отруйними. Якщо в такий день їх зібрати і засушити, можна потім використовувати… Але це я так. Завжди попереджаю покупців, щоб раптом не потруїлися в такий день. Сьогодні не такий день. Скуштуйте!

Парубок обережно зірвав ягідку і відправив до рота.

— Дивовижно, — вимовив він. — А якщо отруйні ягоди не зривати, наступного дня вони ще будуть отруйними?

— Ні, ягоди стають отруйними тільки два дні на рік, тобто один день на півроку. Щоби зберегти такі їхні властивості, треба їх вчасно зірвати.

— А якщо їх засушити в інший час?

— Засушені вони теж смачні.

— Ага.

— А… може, ви займаєтесь практичною магією і вас цікавить наш асортимент у склянках? — я показала рукою на дальню стінку з полицями, заставленими банками з сухим корінням, різними трав’яними сумішами.

— Ні, дякую, мене цікавлять живі рослини. А в які дні ягоди стають отруйними?

— Це я можу сказати лише після продажу, бо деякі потім навідуються в крамницю по отруту.

Молодик усміхнувся і кивнув.

— Мені здається, вам має сподобатися наша квітуча папороть.

Ми маємо їх багато зараз, є синенькі, є рожеві, є червоні з білим, є сині з жовтим, є три- і п’ятиколірні, є такі, що переливаються, що блищать у темряві, є хамелеони.

Я винесла йому невеличку молоду папороть з єдиною ніжною сріблясто-золотистою квіткою.

Він зачаровано розглядав її, вирячивши очі.

— Вона… неперевершена.

— Так, це просто досконалість. Бажаєте вибрати? Вони всі тут, за перегородкою, пройдімо. До речі, оце на перегородці — плющ-душитель. Незамінна штука проти злодіїв. Проходьте, папороті тут.

— Мені подобається ця.

— Так, звісно, але погляньте й на інші.

Він послухався і пройшов за мною. Перед ним постало кілька десятків найрізноманітніших папоротей. Казкове видовище.

Він десь хвилину переводив погляд з однієї рослини на іншу і коментував собі під носа:

— Яка краса!

Я чогось думала, що клієнт обере блакитно-білу з синім візерунком, але він любовно притис до себе перший горщечок, який я йому вручила, і не хотів з ним розлучатися.

Молодик підвів на мене розгублені очі.

— Я, мабуть, візьму оцю, — він хитнув підборіддям на папороть у своїх руках. — Може, потім колись виберу ще, зараз важко.

— Прекрасно! Чудовий вибір! Винятковий смак. Ви з нею навіть чимось схожі.

Я попрямувала до каси.

— Так… — пробурмотів він, — дуже добре, тільки…

— Бажаєте щось іще?

— Так, взагалі-то я шукаю одну рослину…

— Ну звісно.

— Тільки у вас її, мабуть, немає, але, може, ви могли б мені допомогти?

— Все, що в моїх силах.

— Я шукаю орхідею долі.

— Що???

— Орхідею долі.

— Орхідею долі… ви шукаєте орхідею долі… шукаєте орхідею… долі, — я завмерла з занесеними над касою пальцями. За мить отямилась, повернула усмішку на обличчя і з готовністю цвірінькнула: — У нас є орхідея довічного кохання. Щоправда, чоловіки ігнорують цей продукт.

— Ні, мені потрібна орхідея долі.

— Ну… — я вибила чек, відрахувала решту і почала пакувати папороть у спеціальну сіточку. — Орхідея долі — дуже рідкісна рослина. Вона коштує дорожче, ніж уся моя крамниця, разом з усіма рослинами, речами, разом із землею, на якій вона стоїть, і разом зі мною. Втім, я чула, що одну якусь орхідею планують виставити на аукціон.

— Так, але мені потрібна конкретна орхідея долі.

— Тобто… вам потрібна орхідея вашої долі?!

— Саме так! — зрадів навіжений молодик.

Я розсміялася.

— Ви шукаєте орхідею власної долі. Звісно, це ж елементарно. Людина шукає орхідею власної долі. — Ви шукаєте орхідею власної долі по крамницях.

— Я не знав, з чого почати.

— Ану ж пощастить, так?

— Ви смієтеся з мене? — незлостиво запитав він.

— Ні, чого ж. Це так природно.

— Втім, ви обіцяли допомогти, — ввічливо промовив відвідувач і мило заусміхався. — Що вам відомо про цю квітку? Що це взагалі таке?

— Ви шукаєте орхідею своєї долі по крамницях і не знаєте, що це таке, — мені чогось стало дуже весело. Я допитливо роздивлялася новоспеченого власника квітучої папороті. Він був середній на зріст, худорлявий, непогано, але якось недбало вдягнений, вилицюватий, зі світло-карими очами.

— Гаразд, присядьте, — я вказала на стілець неподалік від каси і собі вмостилася просто на стіл.

Мій клієнт покірно всівся, навіщось узяв собі на коліна свою сріблясто-золоту квітку.

«Еге, друже, — подумала я, — якби ж ото здобути орхідею долі було так само легко, як квітучу папороть».

— Поговорімо як добрі друзі, — запропонувала я. Він з готовністю кивнув.

— На… нащо вам орхідея долі?

— Ні, кажіть про неї спершу ви.

— Гм. Орхідея долі — це така собі рослинка… Дуже гарна, до речі.