Січеславщина (Квадрологія) [Василь Кирилович Чапленко] (fb2) читать постранично

Василь Чапленко

18 березня 1900 р. — у с. Миколаївка на Катеринославщині (нині Новомосковського району) народився Василь Кирилович Чапленко (Чапля), письменник, літературо- та мовознавець (110 років від дня народження).

18 березня 1900 року в селі Миколаївка На Катеринославщині у селянській сім'ї народився Василь Кирилович Чапля, відомий пізніше серед української еміграції письменник Василь Чапленко.

1920 року він закінчив Павлоградську вчительську семінарію і почав працювати у школі села Юр’ївка Павлоградського повіту. Але незабаром він вступив до Катеринославського вищого Інституту народної освіти на літературно-мовне відділення факультету професійної освіти. Одночасно Василь Чапля вчителював у рідному селі Миколаївці, а згодом влаштувався на роботу в Нижньодніпровській залізничній школі.

1923 року В. Чапля закінчив інститут і 1925 року вступив до аспірантури при науково-дослідній кафедрі українознавства Дніпропетровського університету, яку очолював академік Д.І. Явор-ницький. 1929 року В. Чапля закінчив аспірантуру, його дослідження про сонет було видане в тому ж році в Одесі. 9 серпня цього ж року В. Чаплю затримано у так званій справі «Спілки визволення України». На той час він уже був відомим у Дніпропетровську українським діячем і письменником, членом літературної організації «Плуг», автором збірки оповідань «Малоучок», членом редакційної колегії дніпропетровського журналу «Зоря», його активним автором і співробітноком. У журналі «Зоря» В. Чапля друкував вірші, оповідання, статті, рецензії, переклади з польської, німецької, російської, білоруської мов, епіграми. Упродовж 20-х років. В. Чапля друкувався також у харківських часописах «Червоний шлях», «Плужанин», «Критика», альманасі «Плуг», київському часописі «Життя й революція».

Арешт та семимісячне ув’язнення відкинули Василя Кириловича Чаплю від літературного життя, позбавили роботи. Почалися поневіряння, переїзди. 1932 року він залишив Дніпропетровськ і працював на викладацькій роботі в містах Сталіно, Луганську, Ашгабаді, Ставрополі, П'ятигорську. На Північному Кавказі вчений записував слова з говірки тамтешніх українців і надсилав їх академікові Дмитру Яворницькому. Збиранню рідного слова вчений-мовознавець залишався відданим до останніх днів свого життя. У ті роки він написав так звані захалявні твори, які не друкувались за радянської влади: п’єси «Цяця-молодичка», «Велика дивовижа», повісті «Півтора людського», «Люди в тенетах», оповідання «Стара вчителька», віршований твір «Їсько-Ґава».

Наприкінці війни письменник виїхав за кордон, мешкав спочатку в Німеччині, згодом у США, де почали виходити головні художні та наукові твори Василя Чапленка — на той час він уже підписувався зміненим прізвищем — Чапля. 1948 року в Мюнхені побачив світ перший том його роману «Чорноморці», 1951-го — повість «Люди в тенетах», повісті «На узгір'ї Копет-Дагу» (1944) і «У нетрях Копет-Дагу» (1951), «Півтора людського» (1952), «Українці» (1960), «Загибіль Перемітька» 1961), «Його таємниця» (1975), «Сумна доля добродія Безорудька» (1975), збірник «Драматичні твори» (1964), кілька збірок оповідань і віршів.

За 90 років життя Василь Чапленко встиг зробити чимало. Бібліографія його праць, складена дружиною ще 1975 року, нараховувала 800 назв.

Помер Василь Кирилович 4 лютого 1990 року. Похований на цвинтарі св. Андрія Первозванного міста Бавнд-Бруку, де поховано чимало діячів української культури.

СІЧЕСЛАВЩИНА

КВАДРОЛОГІЯ

1. Півтора людського

2. Українці

3. 3агибіль Перемітька

4. Люди в тенетах

Лексика та правопис автора повністю збережені.

Півтора людського

І

Щирі приятелі. — Солодка розмова про дівчат. — Оксана. — Народ і інтелігенція. — Горлатий багатій забороняє ходити його левадою

Приїхавши додому на великодні вакації, Василь Роговенко пішов у неділю до свого товариша Гната Кутька. Біля Гнатового двору в купці жінок сиділа Гнатова мати, і вона сказала Василеві, що Гнат у коморі.

— Чепуриться там хіба ж так, — обізвалася жартом одна молодиця з гурту.

— Ще б пак не чепурився, — додала друга: — там же дяківни та попівни виглядають.

Це був натяк на те, що вони (Василь би то з Гнатом) ходили гуляти до „центру" села, де звичайно збирався гурток середньошкільної молоді, а серед тієї молоді більшість дівчат, справді, були дяківни та одна попівна.

Коли Василь підійшов до комори, з низького, непідрізаного острішка цвірінькнув просто йому в вічі сірий горобець. Горобець висів на низькому парку, струшуючи в гнівному завзятті (весна!) з свого настовбурченого пір'ячка соняшну обзолоту дня. Парубок скинув, усміхнувшись на сміливця очима — та головою об низький