Рент. Усна біографія Бастера Кейсі [Чак Палагнюк] (fb2) читать постранично, страница - 5

Сіммза: Старенькі в родині Кейсі сиділи разом із дітьми й молилися за сальмонелу. За риб’ячі кістки, що застрягають у горлі. Молодше покоління бралося за руки та схиляло голови, щоб помолитися за обширні удари та серцеві напади.

Ехо Лоуренс: Рент часто казав: «Найприємніше в житті — це коли можеш подивитися через плече й побачити, що в черзі позаду тебе стоять ті, кому ще гірше».

Шот Даньюн: Перед Руйнувальними Ночами, коли наша команда йшла кудись повечеряти, Ґрін Тейлор Сіммз завжди звертав увагу на те, що Рент усе їсть однією виделкою, і сміявся з цього. Рент зовсім не був тупоголовим — просто він так і не зміг відвикнути від пластикової ложки.

За спиною Ґрін називав його «Гекльберрі Фагг»^[13].

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Містер Даньюн звертався до Рента «Зубна Феє».

Ехо Лоуренс: Ну то ось. Десь біля півночі в Міддлтоні я та Шот Даньюн припаркувалися на повороті до їхнього будинку, поруч із поштовою скринькою, на якій було написано: «Кейсі». Посеред пшеничного поля виднів будинок, білий, з верандою вздовж всього фасаду, крутосхилим дахом та одним мансардним вікном над верандою: там, на горищі, була Рентова спальня з ковбойськими шпалерами.

Просто над цоколем росли кущі та квіти, а до самого сітчастого паркану тягнулася підстрижена трава. Видно було пофарбовану в брунатне стодолу, майже заховану за будинком. Весь інший простір був заповнений пшеницею, до самісінького видноколу на всі боки від «Кадиллаку» Недді. Шот бавився з радіо, вишукуючи новини про рух на дорогах.

АВТО-Padio, з передачі «Небозі в дорозі»: Просто до відома. Якщо ви рухаєтеся в західному напрямку швидкісною трасою Сіті Центр, то на шістдесят сьомому кілометрі погляньте на невеличке зіткнення двох машин на правому узбіччі. Обидві машини виявилися весільними кортежами з прив’язаними до задніх бамперів бляшанками. Рух на місці аварії уповільнений, адже всі водії витріщаються на те, як молодята горлають і жбурляють одне в одного весільним тортом. Будьте пильні, на дорозі вам загрожують дружки та білий рис…

Ехо Лоуренс: Шот заснув і хропів, притулившись плечем до водійських дверцят. Я продовжувала видивлятися ознаки того, що місіс Айрін Кейсі все ще жива і що ніякий загадковий незнайомець ще не задушив її чи не зарізав насмерть.

Недді Нельсон: Скажіть мені: як вийшло так, що в ущелині Олдувай^[14], у ґрунтах часів раннього плейстоцену, антрополог Г. Рек 1913 року знайшов череп сучасної людини? Поясніть мені, яким чином у прошарках раннього плейстоцену та середнього пліоцену сучасні черепи знаходили в Буенос-Айресі та в Раґаззоні (Аргентина й Італія відповідно)?

Шот Даньюн: Ми облазили цей їхній загиджений цвинтар, ці хащі підстрижених бур’янів, але так і не знайшли могили Рента. Дивно, скажіть? У телефонній книзі ми знайшли ім’я його кращого друга, Боді Карлайла, а тоді від шукали трейлер Боді в кінці ґрунтівки. Трейлер до самих вікон занесло перекотиполем, на брудному подвір’ї гавкав пітбуль, припнутий ланцюгом. До сходу сонця залишалася ще не одна година. Ми не стали навіть стукати в двері.

Ехо Лоуренс: Забудь. Я ніколи не бачила Айрін Кейсі. Ми навіть не постукали в її двері. Хоч і знали, що вона вже лежить мертва всередині тієї ферми.

Воллес Бойєр (☼ біограф): Кожен, хто давно продає машини, скаже вам: ніхто не унікальний. Будь-який дивак походить із роду диваків. Оце дивно: приїжджаєш до якогось забрьоханого села в Словаччині — і навіть у творах Енді Воргола починаєш раптом бачити стрункий сенс.

Ехо Лоуренс: Дай перевести подих. На світанку біля нашої тачки пригальмував цей бикуватий шериф і почав надриватися в мегафон, що ми порушили Закон про карантинний надзвичайний стан та комендантську годину, встановлену актом СЕКСОТ. Нам не хотілося залишати місіс Кейсі без захисту, але Містер-Велике-Цабе наставив на нас свою пушку і сказав: «Чи не будете ви люб’язні проїхати до міста й відповісти на кілька питань…»

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: У міддлтонських собак, що дрихнуть на дорозі, завжди головна.

3 — Собаки

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Узимку міддлтонські пси збиваються в зграї. Дворові фермерські пси в наших околицях неодмінно відв’яжуться і втечуть — тільки й чутимеш, як вони гавкають та завивають уночі. Інші собаки — ті, яких люди викидають з машин на узбіччя. Залишають. Бовдури з мегаполісів думають, що кожна собака здатна сама про себе подбати, здичавіти, але більшість шавок помиратимуть без їжі, аж поки не зголодніють настільки, що жертимуть гівно з-під якогось іншого плюгавця. Іївно, в якому кишить червою. Більшість цих покинутих цуциків дохне від глистів.

Інші собаки збираються в зграї, щоби грітися. Собаки, які виживають. Зграя заганяє кролів та чорнохвостих оленів. Надходить зима, й фермерські пси