cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
йому. Бере він команду мордоворотів у синій формі. Силоміць вриваються у житло одинокої матері, трирічний син якраз на ту пору був хворим з температурою 39 градусів, вигрібають її з усім мотлохом та перекидають у підвальне приміщення тут же, в будинку.
Якщо заходити у будинок №ЗО по Снопківській, справа на плити тротуару визирають щілини двох віконець з підвалу. Там Марія прожила багато років, виростила славного сина. Мала таку розвагу: коли випивала, полюбляла іноді так розслаблятися, що брала порожню пляшку і йшла до дверей «своєї» квартири, купленої за важко зароблений гріш. Товкла тою пляшкою по дверях і кричала на весь будинок: «Грабіжники, злодії, щоб ви ночі не доспали, щоб ви дня не дочекалися!» Капітан-загарбник, що уже вийшов на пенсію, ставши майором, нічого не міг вдіяти. У 60-ті роки наші люди вже мали трохи права для захисту… Закінчилось все так: міліціонер-грабіжник втік зі Львова від «скаженої бандерівки», обмінявши квартиру в іншому місті. Справедливості ради мусимо сказати: нарешті радянська влада в особі обкому партії, де жінка багато років працювала прибиральницею, таки виділила ії однокімнатну квартиру. Проявила чуйність.
Такий щасливий кінець. А я знаю чимало історій львівських, станіславівських, коли сім’ї інтелігентів не раз потрапляли під депортацію в сибірські глибини тільки тому, що мали гарні меблі, добротну квартиру. Енкаведисти, офіцери міліції садили за стіл підручного сексота і диктували йому донос на жертву. Цього «документа» у ті часи було цілком достатньо для пограбування та виселення. Старший чин вивозив машинами меблі на залізничну станцію, вантажив контейнери для відправки своїй рідні. Так що моя землячка ще доволі щасливо вийшла з тої веремії. А скільки люду було безпощадно покривджено!
Коли сьогодні серед страждальців за минулий Союз заходить мова про тих, хто його розвалював, я дивуюся, як часто називають в числі винуватців будь-кого, лише не справжніх злодійників. Історія, що трапилась з Марією К., для Осташовець на довгі роки залишилась залізним аргументом, якого не в силі були подолати томи і томи радянської пропаганди. Радянська міліція заграбастала квартиру Марії, найбіднішої із сільських злидарів, та і в місті не багатшої серед пролетаріату. Ось вам справедливість радянської влади, турбота про бідних.
(обратно)
Традиції села
Попри всі воєнні буревії, зміни влади, протиборство, докорінних змін у світогляді наших селян не сталося. Їхня психологія пристосовувалась до нового, погане воно було, чи зовсім несприятливе. Та Осташівці залишалися Осташівцями. Попередні покоління, слава Богу, чимало доброго зробили для його пошанування. Традиції усталились та існували. Дивно, що наймолодші мешканці села чи не першими підхоплювали та розвивали їх. Буквально з першого повоєнного року наша десятка взялася за вертеп. У селі гарно організовувалось колядування, дійство з вертепом. Майже кожна вікова група (не лише молоді, а й сімейні, дещо старшого віку люди) йшла зі своєю колядою, а то й з вертепом.
Я так собі думаю, що прагнення ходити на різдвяні свята з вертепом по селу було чи не головним поштовхом для нас, 12—13- річних хлопчиськів, тісніше згуртуватись у «десятку». Десь уже з другого ходіння по селу з вертепним дійством весь сценарій дійства був написаний мною. Далі було так: кожного року я заново писав віршем, зрозуміло, сценарій вертепу, а минулорічний ми дарували іншим групам підлітків, а потім навіть старшим. Зміст вертепу був традиційним, не три царі йдуть вітати новонародженого, а українські гетьмани. Гострих політичних питань ми не чіпали, але у промовах гетьманів, козака та бандуриста звучали відверті патріотичні мотиви. Ми не допускали відвертої антирадянщини, а часто, особливо у піснях, ховалися за Шевченка. Мерзотні енкаведисти полюбляли у різдвяні свята вештатись по селах, псувати святковий настрій нашим людям. Одного разу вони надовго затримали нас. Зенко завжди виконував роль бандуриста, бо краще від нього ніхто не вмів співати. Того разу він виконував Шевченкове «За байраком байрак». Енкаведист присікався: «бандерівська пісня». Довелось нам принести «Кобзар» уже радянського видавництва, щоб нас залишили у спокої.
Було в нашій вертепній історії одне ходіння по селу, яке сміливо можна назвати відважним. Ним ми заслужили від багатьох односельчан і подяку, і повагу. Друга половина сорокових років. Влада заповзялася організувати в Осташівцях колгосп. Не те, що групи селян, жодного прихильника колективного господарювання не виявилось у селі. Для наших людей то була найважча зима за всі, які вони пам’ятали у своїм житті. А вже наша вертепна група, очевидно, найбільш болісно переживала щоденне перебування протягом грудня у селі кількох десятків енкаведистів. Буквально щогодини таки кожного дня наша розвідка вирушала вулицям села виясняти, чи москалі ще не забралися. Наближалися свята, а ті ненависні нам білокожушники з
Последние комментарии
1 час 51 минут назад
3 часов 24 минут назад
7 часов 17 минут назад
7 часов 22 минут назад
12 часов 43 минут назад
2 дней 21 минут назад