Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота [Ярослав Йосипович Грицак] (fb2) читать постранично

Ярослав Грицак Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886)

Моїм батькам Марії та Йосифу

Український науковий інститут Гарвардського університету

Інститут Критики

Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка

Видання підготовано та здійснено у співпраці з Інститутом Критики та Українським науковим інститутом Гарвардського університету та за фінансової підтримки Програми академічних обмінів імені Фулбрайта, а також за сприяння ТОВ «Простір Капітал» і пана Валентина Обштиря

Мікро історія макро людини

«Коломийки зг образками» Зеркало, 1890,15 (27) жовтня, №20, с. 4

Це ще одна книжка про націоналізм. Від попередніх вона відрізняється своїм характером і жанром. За характером вона є біографією, за жанром - мікроісторією. Союз між біографією та мікроісторією не є аж таким незвичним. Навпаки: мікроісторія як є з біографій і виникла. Але з біографій особливого роду: простих малоосвічених людей (селян, мельників, проституток, монахів та ін.), про яких ніхто ніколи б не дізнався, якби їхні життєві історії не віднайшли в архівах пізніші дослідники. Головний герой цієї книжки Іван Франко належав до іншого калібру. Його літературна, наукова та публіцистична спадщина складається приблизно з чотирьох тисяч творів. Декілька з них уведено в навчальну програму і в канон української літератури. Про нього неможливо було не знати. Він був відомим за життя й уславленим після смерти. Такі, як Франко, заслуговують на великі історії, подібні до біографій, написаних про інших великих авторів - Шекспіра, Вольтера, Достоєвського та інших.

Однак до його життя можна застосовувати той самий масштаб дослідження, що до простолюду. Заради порівняння звернімося до героя одного з найпопулярнішихмікроісторій - французького селянина XVI ст. Мартина Ґера, чи пак людини, яка видавала себе за нього¹. Справжній Ґер пішов на війну, а за кілька років у його сім’ю замість нього затесався його випадковий знайомий. Найдивніше у цій історії було те, що батьки, родичі й навіть жінка не побачили обману — і хтозна, як довго це могло тривати, якби з війни не повернувся справжній Мартин Ґер.

Одна з інтриґ Франкового життя схожа на історію з Мартином Ґером. Франко був, може, першим українським письменником, читаючи якого, дістаєш враження, що його герої — твої сучасники: вони розмовляють тією самою мовою, обговорюють ті самі теми, реаґують у той самий спосіб, у якій це робили б сучасні українці чи, якщо перекласти його іншою мовою — сучасні нам поляки, росіяни, французи чи німці. Але світ Франкових героїв має не аж так багато спільного із сучасним йому світом. Про це не раз писали тогочасні критики. «Перше, що вражає кождого читача його оповідань, се тая яскравая неправда: ми надіємося бачити дійсний світ, а бачимо Франківський, ми надіємося бачити людей реальних, а бачимо чисто Франківських», — писав один із них. У Франкових творах, писав інший, «багато дечого є занадто фантастичне, з обставинами галицького життя незгідне, або й взагалі неймовірне» (див. розділ «Франко та його читачі»).

Однак сучасники-читачі повірили Франкові, подібно як вірили несправжньому Мартинові Ґеру його нові родичі. Мало того: якщо для Ґерових сучасників ця віра мала локальне значення, Франкові сучасники бачили у його письменницькій біографії модель для творення власної іден-тичности. Щоб зрозуміти причини такого самонавіювання, треба пізнати ментальні структури та систему цінностей тогочасного суспільства. Всього того зазвичай не побачиш в історичних працях, де полотно минулого написане широкими мазками.

Тому ця книжка розглядає Франкове життя на тлі дуже малих спільнот: його сім’ї, рідного села, товаришів у навчанні, редакцій газет і журналів, у яких він працював, нелеґальних гуртків, серед яких він вів свою пропаґанду, тощо. Інакше кажучи, вона пробує показати співвідношення між особистим і суспільним у творенні модерних ідентичностей. Франко народився в регіоні, який на межі ХІХ-ХХ століть відігравав особливу роль у націотворенні. Його рідна Галичина - прикордонна австрійська провінція, за яку впродовж Франкового життя (1856–1916) точилося гостре протиборство між Габсбурґами та Романовими - була також об’єктом особливих сподівань українського, польського, єврейського та російського націоналізмів. Жодні зірки на небі не могли вказати на підсумок їхніх змагань. Усе було неясним і великою мірою залежало від випадковостей — як і личить націотворенню на пограниччі. Однак від розв’язки цього змагання в останню третину XIX ст. залежало, як виглядатиме геополітичний порядок у Центральній та Східній Европі у XX ст.

Для кожного, хто цікавиться