Критика філософії [Др Микола Марк Михайловский] (fb2) читать постранично

КРИТИКА ФІЛОСОФІЇ. Д-Р МИКОЛА МАРК (МИХАЙЛОВСЬКИЙ).

Науково-філософське осмислення.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Видавничі права: © видавництво д-ра Миколи Марка (Михайловського) ”МАРКО”.

Авторські права: © д-р Михайловський Микола Михайлович.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Не ознайомившись з цією працею, жоден з теперішніх Homo intellectualis немає підстав

називатись таким як по суті, так і по конкретному факту.

Про інтелігентність мова окрема.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Зміст.

1) Науково-філософський погляд на суть концепції класичної філософії.

2) Дещо з метафізики у нашу епоху постметафізики.

3) Науково-філософська ємність політології.

4) Космічна ідея космічної філософії.

5) Утверджене місце наукової фантастики.

6) Уфологічні перспективи навколо проголошеного дня Маргарити.

7) Людина в аспекті істини та істина в аспекті людини.

8) Релігійний зміст істотного.

9) Все в думці. Думка через усе.

10) Практичний сенс філософії.

11) Філософія науки для наукової філософії.

12) Розвиток теорій дарвінізма посередництвом наукової філософії.

13) Ще дещо про актуальне ”щось”.

Під час суперечки дурні і розумні урівнюються і дурні про це чудово знають, але якби

там не було і щоб довкола не казали, саме в обгрунтованій суперечці (диспуті, полеміці,

критичному обговоренні) часто-густо народжується найбільш прийнятливе. Спочатку зринає

припущення, потім – вірогідність і лише опісля – достеменність того чи іншого з виниклого

за необхідності.

Отже – критика і ще раз критика?

Відтак я свідомо провокую загострення і за життя домагаюсь свого для себе і для інших,

тобто – цілком законних прав.

Якщо є філософствування і тим більше повсюдно вивчається класична філософія, то чому

б не бути сучасній науковій філософії? Чому б їй не утвердитись на базі двох попередніх?

Чому б не заявити про себе і не піддати справедливій критиці все колишнє?

Те, що вже було, має знаходитись там, де все те, котре відбулось. Не більше йому за честь

і не менше за хвалу. Лише необхідне використовується в подальшому (типова апологетика

теперішнього об”єктивного неопрактицизму). Лише необхідне систематизується у нове.

Моя метафізика – це не метафізика Арістотеля або Лейбніца. Моя – посткласична. Моя –

синергетична. Моя – науковіша, виваженіша, досконаліша. Моя є базою для ще більш

наукового, ще більш виваженого і значно досконалішого. Від значущості подальшого я не

потерпав і не потерпаю. І Арістотель, і Лейбніц, і вся заслужена решта. Ми – філософи і

частку науковості в наших філософствуваннях визначать дещо науковіші нащадки. Дурні

знехтують, а розумні зауважать. Якщо ні, то суб”єктивізують ”ні!” еволюції, ”ні!” –

вдосконаленню, ”ні!” – інтелектуалізмові. І найбільше ”ні!” дістанеться уясненій нами істині.

Невже таке можливе?

Моя метафізика постала на здобутках теперішньої фізики. Вона логічно

систематизувалась у назване мною ”наукова філософія”. Все дотеперішнє, назване так саме

або з чисто своїми концептуальними зазіханнями на науковість (сьогочасна пермська школа

”наукової філософії”(проф., д-р філософії В.Орлов), стара львівсько-варшавська, така ж

1

давня київська та інші школи ”наукової філософії”) носять відокремлено-специфічний чи

навіть споріднено-специфічний характер (для кого як і для кого коли) і сприймаються мною

як претензійні донауковості класичної філософії у своїх ”істинно-хибних” посяганнях

(суб”єктивно ”істинних” і суб”єктивно ”хибних”, тому – донаукових, а не наукових). Такі

визначні систематизатори як Пригожин і Стенгерс надали мені своє, такі добре відомі

філософи як Конфуцій, Сократ, Рене Декарт, Гегель, Маркс, Ніцше, Хайдеггер, Бердяєв та

інші – своє, решта з такого необхідного взялась деінде, - згрупувалась, узагальнилась та

домислилась мною особисто. Окрім того факт над фактами – Господь вдихнув ідею (адже

інтуїція, адже натхнення, адже все божественне, гармонійне та прекрасне).

Є Істина, а решта – суєта. Велична істина у буденній суєті. Ми суєтимось заради істини.

Завдяки як здобуткам, так і прорахункам, блуканням, борсанням між отим самим