Відьми і любов [Лерія Кот] (fb2) читать постранично

Лерія КОТ

Відьми і любов

Хмельницький

Видавець Стасюк Л. С.

2015

Відьми і любов

1

Я люблю тебе,

А ти мене ні.

Гадала за роки пройде,

Та не пощастило мені.

Думала піду до річеньки

Та втоплюся,

А потім до темної ніченьки

Схаменуся.

Я жити хочу,

Та без тебе…

Я промовчу,

Та пошлю до тебе

Сестру рідну свою,

Хай листа тобі несе.

Та перестане бути злою,

Та заплаче на те й се.

На мою записку…

Та й розтане її душа,

Погляне на померлу пташку,

Та й розтане записка наша.

Прийде й скаже мені:

- Ось так та так, не донесла.

Та й начитається дурні,

Про великі ремесла.

То піду тоді я в сад,

Вішатись піду.

Скажу, не любиш клятий гад.

Та на твою біду

Мотузку я забула,

І додому побрела.

Та на все те чхнула,

А потім ще подумала:

Люблю не люблю, не твоє діло,

Та ось мені

Тупе таке в голову влетіло.

Та заплачу: ні ні ні.

Тоді піду на бал танцювати,

Посиджу там в куточку.

А потім піду гадати,

Тебе приворожу.

Та серце любить,

Не може вчинити так.

Надії губить,

І це любові знак.

Пробач, і знов депресія,

Голову морочу.

І провалилась місія,

Нічого більш не хочу.

Лише любить тебе,

Одного чарівного.

Та хай не любиш ти мене,

Та я люблю тебе й такого.

Ах, знову сльози лила,

Знов зітхала на все те.

Знову посуд мила,

Та про те

Всю до однієї побила,

Вгорі.

Бо тебе я любила,

Любила тебе дужче ніж зорі.

Зорі, що на небі

Сузір’ями світять.

Все це тобі,

Знаками мітять.

Та сяду біля вікна,

Та на небо задивлюся.

Вип’ю бокал вина,

Та над бокалом зігнуся.

П’ю вино одна-одна,

Без тебе та без друзів.

Та не моя провина,

Що всі вони в далі від мене.

Та й Новий рік мине,

І ялинка сяє.

Не любиш ти мене,

Чи мене нема, чи я є.

А ти проходиш мимо,

Та й не глянеш.

Любо, але це все не вимолимо.

Букет квітів несеш,

Мені подумаю.

Та пройдеш мимо й швидко.

Не мені, тепер я знаю,

От тяжка життя ти нитка.

Та букет не дівчині,

А у вазу – в клас.

От халепа і мені,

Бо немає квітів в нас.

Піду додому,

І ти йдеш по дорозі.

Промовчу по тому,

Що я живу на розі.

Ах, і ніч настала,

А потім й день настав.

Зима все замела,

Замерз і став.

І все навколо наче в казці,

Де мрії всі збуваються.

Пройду в масці,

Може зацікавишся.

Ах, ні. Піду на вулицю,

Й замерзну,

Хоч це мені не до лицю.

Встану.

Встану і піду.

Піду на дорогу, чи до рейс.

Чи може під поїзд потраплю,

Та знайомий лютий фейс4,

Забрав, сказав "додому".

А я все пишу пісні:

То по малому,

А то й про дні.

Ах, пройдуся повз хати,

І побачу хай тебе.

Та й серце потрібно мати,

Щоб любити тебе.

Пройдеш скажеш «привіт»,

Я всміхнуся.

Та цей зламаний димохід -

Повіє, і я в диму опинюся.

Засміється й побіжить:

- Я запізнююся.

- Ах, як без тебе жить,

За життя помолюся.

І урок тяжкий й задачі,

Знову вчити сидіти.

Думаю, що я на дачі,

Вмію лише мріяти.

Мрію я про тебе,

Мрію про мільйони.

Задумавшись про себе,

І двійка за всі трильйони

Задач, розв’язаних неправильно.

Та не по математиці.

Я знаю про тебе все погано:

Чи в тебе ратиці,

Чи крила,

Чи чортові вила?

Ах, сльози пролила,

Бо відьма з пекла заявила:

Що тебе вона любила,

І заворожити хотіла,

Й заворожила.

І в пекло потрапила.

І ти в її чарах,

Як на небі у хмарах.

Ходиш по барах,

Весь в своїх дарах.

А чари зняти не можу.

Скажу йому ось так та так,

Та йому не вгоджу.

І так і сяк і