Володар Перснів: Дві Вежі [Джон Роналд Руел Толкін] (fb2) читать постранично, страница - 2

назад, але все ж таки запізнились… Ти поранений, Арагорне?

- Цілий. Мене тут не було. Боромир загинув, захищаючи гобітів, а я був далеко…

- Захищаючи гобітів? - здивувався Гімлі. - Де ж вони, в такому разі? Де Фродо?

- Не знаю, - стомлено відгукнувся Арагорн. - Боромир встиг сказати, що гобітів повели орки. Я доручив Боромирові наглядати за Меррі та Піном, а про Фродо й Сема не знаю. Спершу я не здогадався спитати, а потім було запізно. Все, за що б я нині не брався, погано закінчується… Як нам тепер бути?

- Перш за все поховати полеглого в бою, - сказав Леголас. - Не личить залишати героя серед падла.

- Тільки швидше, - додав Гімлі, - Боромир сам не схотів би нас затримувати. Як є ще надія, що гобіти живі, треба їх рятувати!

- Таж ми не знаємо, чи з ними Хранитель Персня, - сказав Арагорн. - Отже, кинути його? Чи навпаки - йти за ним?

- Спочатку віддамо останню шану, - не поступався Леголас. - Глибоку могилу нам немає чим викопати. Але можна скласти курган. Назносимо каміння…

- Тривала й важка праця, - заперечив Гімлі. - Каміння довелося б носити з берега ріки.

- Віддамо Боромира хвилям Андуїну, - вирішив Арагорн. - Так хоча б кістки його знайдуть спокій…

Поспіхом обшукали орків, покидали до купи шаблі, шоломи та щити, що зім’ялись та подекуди луснули.

- Дивіться, що я знайшов! - вигукнув Арагорн. З-під зброї вбивць він витяг двійко ножів у вигляді

вузьких листків з червоно-золотим візерунком; тут же знайшлися й піхви, оздоблені дрібними самоцвітами.

- Орки такими не користуються. Це кинджали гобітів. Вороги їх відібрали, але не насмілилися привласнити: клинки ж бо нуменорської роботи, на них вирізано за-кляття проти Мордору. Отже, якщо малюки ще живі, то лишилися неозброєними. Це маємо забрати з собою. Може, доведеться ще й повернути власникам…

- А я зберу якнайбільше стріл, - сказав Леголас. - Мій сагайдак порожній.[7]

Уся галявина була вкрита розсипом стріл, звичайних коротких і довших. Доки Леголас збирав їх, Арагорн оглядав убитих.

- Ось ці з Мордору, ці - з півночі. А цієї породи не знаю, і спорядження в них інше.

Дійсно, серед убитих лежали четверо здоровезних гоб-лінів, косооких, з міцними ногами та товстими лапами. За зброю їм правили не криві шаблі, а широкі короткі ятагани й луки з тису, за розміром не менші, ніж людські; щита були оздоблені незвичними позначками: біла доло-ня на чорному тлі, а на залізних шоломах - кована з білого металу рунічна літера «С».

- Цей знак мені ще не зустрічався, - сказав Арагорн, - Що він може означати?

- Неважко здогадатися, - відповів Гімлі. - «С» - це Саурон.

- Ні, - заперечив Леголас, - Саурон не користується рунами ельфів.

- Він приховує своє справжнє ім’я й забороняє не тільки записувати, але навіть промовляти його, - підтвердив Арагорн. - І потім білий - не його колір. Орки Барад-Дура носять знак «Криваве Око». Скоріше «С» - це Саруман. Справджуються Гандальфові побоювання: зрадник довідався про нашу мандрівку. Про загибель Гандальфа йому теж, напевне, доповіли: ті, що чигали на нас у Морії, могли обійти сторожові пости Лоріену. До того ж у Сарумана є й інші інформатори. Пам’ятаєте, як шпигували за нами птахи?

- Нема часу зараз про це гадати, - махнув рукою Гімлі.

- Як не зараз, то пізніше доведеться знайти розгадку, щоб обрати вірний шлях.

- Хтозна, - спохмурнів Гімлі, - чи є взагалі для нас вірний шлях…

Гном зрубав кілька дубових гілок. Гілки перев’язали тятивою від луків, поверх розстелили плащі. На цих простих ношах перенесли на берег Ріки тіло загиблого в бою й зброю - трофеї його останньої битви. Арагорн залишився біля нош, а Гімлі й Леголас помчали бігцем на стоянку, де більше нікого не було. Від Причальної Бухти їх відділяло півтори милі, і тому немало часу збігло, доки вони повернулись на двох човнах, через обережність пересуваючись у тіні берега. [8]

- Ми знайшли тільки два човни, - повідомив Леголас. - Третій пропав, наче розчинився!

- Гадаєш, орки побували й там? - запитав Арагорн.

- На перший погляд, не схоже, - сказав Гімлі. - Вони б геть усе пограбували, а то й сплюндрували вщент.

- Коли повернемось, я сам подивлюся.

Вони опустили Боромира на дно човна, Йід голову підстелили сірий ельфійський плащ, розправили по плечах довге чорне волосся. При боці його поклали розбитий ріг, руків’я й уламки меча - на грудях, ворожу зброю - в ногах. Потім сіли в другий човен, прив’язали погребний до корми й заходилися веслувати. У цілковитому мовчанні випливли на стрижень Ріки. Боромир лежав безтурботний, наче заколисаний гойданням хвиль. Холодно блищав срібний пояс - дарунок Лоріену, Урвища Тол-Бран-діру пашіли жаром: сонце вже повернуло на вечірній пруг. Прямо попереду вирував, іскрився золотою піною водоспад Раурос. Повітря здригалося від грізного