Володар Перснів: Дві Вежі [Джон Роналд Руел Толкін] (fb2) читать постранично, страница - 3

ревіння води.

Надійшов час рубати останню прив’язь. Сильна течія підхопила човен Боромира, а його друзі залишились на місці, вигрібаючи проти течії веслами. Ось він проплив повз них, його відносить все далі й далі, ось уже тільки рисочка темніє серед райдужних іскор - і зовсім зникає з виду…

Водоспади гуркотіли так само невблаганно й грізно. Андуїн Великий забрав Боромира, сина Денетора.

- Дивитимуться з Білої вежі, чи не їде, - з тугою промовив Арагорн, - а він вже не повернеться ані приморським шляхом, ані гірським…

І Слідопит неголосно почав прощальну пісню:

Через безкраї степи, де високі хвилюються трави,

Західний вітер мандрує під стінами, свідками слави…

Що ти чував, о блукальцю, в широкому світі?

Чи не стрічав Боромира високого в зорянім світлі?

Через потоки він мчав і річки він минав повноводні…

В землях пустельних його проводжав я у ночі холодні.

Бачив: сміливця поглинула сутінь північного краю…

Вітра спитайте північного, певне, про нього він знає.

О Боромире, вдивляюсь засмучено в даль неозору,

Та не спішить з пустозем’я прославлений син Денетора. [9]

Тут Леголас підхопив:

Вітер південний торкається моря, шліфує каміння,

В пісню печальну вплітає чаїне квиління.

Чи Боромира прекрасного ти не стрічав по дорозі?

Вітре співучий, потіш моє серце в тривозі…

- О, не питайте мене, - мовить вітер, - не плачте даремно,

Бачу, лиш кості біліють під небом буремним,

Темний вкриваючи берег. Тут впало хоробрих багато,

Тих, що до Моря спішили… Спитайте північного брата.

О Боромире, вдивляюся пильно в південні простори,

Ти ж не вертаєшся з плачем чаїним від сивого моря.

Знову продовжив Арагорн:

Від Королівської брами, минаючи пінні пороги,

Вітер північний летить - поганяє коня крижаного.

В ріг бойовий засурмиш ти, відлунням хлюпнувши од вежі,

Вітре, чи ти не стрічав Боромира хороброго в зимнім безмежжі?

- При Амон-Хен чув я поклик відчаю та гуки нерівного бою… Впав Боромир, та забрав ворогів із собою.

Човен скорботний навіки поглинули води безсонні. Вклали його спочивати, був зламаний ріг у долоні…

О, Боромире, повік буде чути на вежах сторожа, Як промовляє ім’я твоє Раурос дзвоном тривожним.

- Мабуть, мені слід було заспівати про Східний вітер, - сказав Гімлі. - Та в мене слів забракло.

- Не сумуй, - обізвався Арагорн. - Люди Мінас-Тіріта не ховаються від Східного вітру, але й про вісті його не розпитують…

Обряд було звершено. Друзі завернули човен і пішли проти течії до Причальної Бухти. Ніхто більше не бачив Боромира, сина Денетора; але й багато років по тому в Гондорі пам’ятали про човен ельфів, що пролетів неуш-коджений крізь водоспади і виніс лицаря повз руїни Осгі-ліата, через широке гирло Андуїну до безкрайого моря, туди, де небо вночі палає незгасним зоряним вогнем.

Арагорн першим зістрибнув на м’яку траву Причального Лугу та, схилившись, обійшов навколо стоянки.

- Орки сюди не приходили. Багато наших власних слідів - не зрозуміло, чи хтось повертався, поки ми шукали Фродо… Хтось з гобітів спускався до води, але коли? [10]

- Як же ми маємо це розуміти? - спитав Гімлі. Замість відповіді Арагорн заходився оглядати дорожні

торби, що були складені на березі.

- Двох торбин немає! Напевне, немає Семоврї; вона була більша і важча за інші. Ось вам і відповідь: Фродо поплив у човні, коли нас тут не було. Сема я зустрів і наказав іти за мною, але він, звичайно ж, не послухався… Відчув, що саме надумав Фродо, і встиг ув’язатися за ним - Сема так легко не позбудешся!

- Навіщо ж було йти крадькома, не сказавши ані слова? - здивувався Гімлі. - Дивний вчинок!

- Не дивний, а сміливий, - заперечив Арагорн. - Сем мав рацію. Фродо не хотів вести на немінучу загибель нікого з нас. Але ж бо сам він мав іти! Певне, коли він сидів там на самоті, на Караульному Кріслі, щось допомогло йому здолати страх та відкинути сумніви.

- Може, він зіткнувся з орками й утік від них? - припустив Леголас.

- Утік - саме так, але, гадаю, що не від орків…

Арагорн міг би пояснити справжню причину раптового зникнення Фродо, але промовчав; передсмертне зізнання Боромира назавжди залишилось таємницею.

- Отже, так чи інакше, щось прояснилося, - сказав Леголас. - Ми знаємо, що Фродо на цьому березі вже немає - тільки він міг забрати човен. Знаємо також, що Сем пішов за ним - тільки він міг забрати свою торбу.

- Коротше кажучи, ми маємо вибирати, - додав Гімлі, - чи пливти навздогін Фродо чи пішки гнатися за орками. В обох випадках надія на успіх слабка, ми згаяли чимало часу!

- Поспішати з вибором не