Володар Перснів: Дві Вежі [Джон Роналд Руел Толкін] (fb2) читать постранично, страница - 5

горами і морем вічним

Західний вітер співає, і Білого древа світло

Падає срібним дощем у садах королівських прадавніх…

Де ж ти, твердине незламна, крилатий вінець державний?

Чи віднайдуть люди Біле древо у сяйві зір?

Чи лише західний вітер мандрує від моря до гір?..

- Ну, досить, - обірвав він сам себе й повернув на північний захід, куди кликав його обов’язок.

Хребет круто падав униз прямо з-під ніг; кількома кроками нижче широкий, посічений тріщинами уступ обривався стрімко в безодню. Це й була Західна стіна Рохану, тут закінчувалися гори Емін-Мейл, а внизу, скільки сягало око, розстилались землі повелителів коней.

- Знову орел! - крикнув раптом Леголас, вказуючи у бліде небо над головою. - Він дуже високо, прямує, здається, на північ… Погляньте, летить стрілою!

- У мене очі не такі гострі, - сказав Арагорн. - Я нічого не бачу. Мабуть, і справді високо летить. Чи не його я помітив учора зі Сторожового поста? Цікаво, кому й які вісті він несе… Проте я добре бачу рух на рівнині!

- Великий піший загін на марші, - підтвердив Леголас. - Хто такі - не розрізню, до них звідси щонайменше дванадцять ліг.

- Тепер не треба дотримуватися слідів, - сказав Гім-лі. - Знайдемо найкоротший спуск, та й годі.

- Навряд чи знайдеться стежина коротша за ту, що обрали орки, - заперечив Арагорн.

Шлях орків позначали прикмети шаленого поспіху: кинуті торби з-під харчів, погризені шкоринки, чорне лахміття, підбитий залізом чобіт… Сліди вели краєм уступу, потім униз ложем швидкої холодної річки; подолавши її, поріділий загін [14] Хранителів вступив у межі Роханської марки. Річка, вириваючись на волю, уповільнювала тут свій біг і губилася в буйних заростях чорнобилю й лопухш; лише тихий плюскіт видавав її рух до драговин далекої Долини енгів.

Зима лишилася за горами. Від самого підніжжя Західної Стіни аж до обрію колихалося море густих трав з теплим духом весняних соків. Леголас глибоко дихав, наче поспішав надихатись про запас.

- Травами пахне! - щасливо повторював він. - Це солодше за будь-який сон! Біжімо швидше вперед!

Вони побігли вервечкою, наче хорти по свіжих слідах. Орки проторували широку стежку, молода трава лежала чорна, розчавлена. Раптом Слідопит підніс руку, зупинив загін і поспіхом завернув праворуч: від стежки відокремився ланцюжок маленьких слідів босих ніг. Подекуди поверх них пройшлися важкі чоботи - втікача наздогнали й повернули. Там, де боковий слід обірвався, Арагорн підняв щось із трави та приніс друзям.

- Тут пробіг гобіт. Мабуть, Пін, бо він менший за Меррі. Дивіться!

- Застібка від ельфійського плаща! - разом вигукнули Леголас і Гімлі.

- Листя з дерев Лоріену саме по собі не падає. І цей листок загублено не випадково!

- Отже, хоча б один гобіт живий, не втратив здорового глузду і в змозі бігати, - сказав Гімлі. - Ми стараємося недарма. Чудово!

- Тільки б напіврослик не поплатився за свою сміливість, - зітхнув Леголас.- Серце холоне, коли подумаю, що наших лагідних, веселих гобітів тягнуть на прив’язі, немов худобу…

Сонце підбилося до зеніту, потім почало схилятися на захід. З боку моря слабкий вітер пригнав перисті хмари, але й вони швидко відпливли. Сонце торкнулося обрію. Довгі тіні виросли за плечима бігунів і потяглися до сходу. Троє Хранителів не затримувались ані на хвилинку. Закінчувалась перша доба після загибелі Боромира, а орки все ще були далеко попереду. їх навіть не було видно, хоча пласка рівнина була відкрита аж ген до крайнеба. Коли запала темрява, Арагорн оголосив привал; вершини [15] Західної міни, де друзі стояли на світанку, віддалилися на дванадцять ліг.

t;-Якщо будемо всю ніч відпочивати, а ті не затримуватимуться, нам їх вже не наздогнати, - сказав Леголас.

- Ну, без перепочинку навіть орки навряд чи обійдуться,— заперечив Гімлі.

-^- Орка не люблять виходити на відкритий простір при денному світлі, але ж нині насмілились! Тим паче не витрачатимуть вони ніч на відпочинок. .’-г- А як ми вночі знайдемо сліди?

- Вони ведуть прямо на північ, досі нікуди не відхилялися, - наполягав Леголас.

-^ Припустимо, я зумів би знайти слід і вночі, - сказав Арагорн. - Але якщо все ж таки ми розминемося або зграя надумає кудись завернути, повернення до стежини забере набагато більше часу. Хоча, наскільки я розумію, орки Білої Руки взяли верх та ведуть компанію до Ізенгарда.

- Було б необачно покладатися на це, - зауважив Гімлі. - Невже в темряві ми знайшли б застібку Піна?

- Та, мабуть, після цього випадку орки подвоїли пильність, - сказав Леголас. - А полонені напевне виснажені. Вони не намагатимуться втекти, доки не сподіваються на допомогу. Як саме допоможемо, гадати рано, снершу їх наздогнати треба…

- Послухайте-но, - розсердився Гімлі. - Я не новачок серед