Украдене щастя [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 23

Нi­чо­го, Ан­но, нi­чо­го! Се лиш жарт був. Тро­ха по­бо­лить та й пе­рес­та­не. Го­дi, Ми­ко­ло! Чо­го став та й тру­сиш­ся? Дай ру­ку!

Микола (ки­дає со­ки­ру). Та… та… нев­же во­но нi­чо­го?

Жандарм. (слаб­ше). Дай ру­ку! (Прос­тя­гає йо­му зак­ро­ва­в­ле­ну ру­ку. Ми­ко­ла дає свою.) Спа­си­бi то­бi! Ти зро­бив ме­нi прис­лу­гу, i я не гнi­ва­юсь на те­бе! Я хо­тiв i сам со­бi та­ке зро­би­ти, та якось ру­ка не пiд­ня­ла­ся.

Анна. Михайле, сер­це моє, ска­жи, що то­бi? Де в те­бе ра­на?

Жандарм. Ка­жу то­бi, що ме­нi зов­сiм доб­ре. На­вiть i лi­кiв не тре­ба! А ось i свiд­ки! Ну, сла­ва бо­гу! Сла­ва бо­гу!

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Тi са­мi, вiйт, Ба­бич, Нас­тя, се­ля­ни.

Вiйт. Ген! А тут що та­ко­го? Хто тут га­ла­сує?

Настя. Ой ли­шенько! Шан­дар за­би­тий.

Вiйт. Нев­же не­жи­вий? Ми­ко­ло, Ан­но! Що се та­ке? Го­во­рiть, чо­го стоїте як ос­тов­пi­лi?

Жандарм (сла­бо). Па­не вiй­те! Дай­те їм спо­кiй! Во­ни не вин­нi! Я… я сам…

Вiйт. А то­бi що та­ке ста­ло­ся? По­що на се­бе ру­ки на­ло­жив?

Жандарм. Так бу­ло тре­ба. То моя рiч… Ан­но! Ми­ко­ло… бу­вай­те здо­ро­вi… i прос­тiть. (Уми­рає.)

Анна (ки­дається до тру­па). Михайле, Ми­хай­ли­ку! На ко­го ти ме­не по­ки­даєш? Що я без те­бе на свi­тi зач­ну?

Микола. Ан­но, вспо­кiй­ся, хi­ба ти не маєш для ко­го жи­ти?

Заслона спадає