По-модньому [Михайло Петрович Старицький] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (8) »
ВИХІД IV
Ті ж, без Наталки. Овсій. До батюшки якийсь панич приїхав. За Власівною послали... що б воно? Зінька. Ой лихо! Чи не жениха вона мені знов вискіпала? Овсій. Мене й самого мов ножем шпигнуло. Зінька. Сваха анахтемська. Овсій. Тепер що ж його? У мене аж похололо... Зінька. Хіба тобі мене жаль? Овсій. А, ще й питають! Та я б... от щоб мене ставцем поставило. Скажіть мені одно слово, і шабаш, значить! Тільки один мені кінець: або під сволок, або під лотоки. Зінька. Що ти городиш, божевільний? Овсій. А то хіба не правда? Все єдно такому харпакові і гадать нічого: у потилицю затоплять, та й уже! Зінька. А може, й ні? Овсій. Б, де там... я тільки й йому або й тій... ну вже я не знаю, хоч у Сибіряку... Зінька. Не плещи! А коли що, так от що! (Цілує його). Розумієш? Овсій (обніма). Та я... аж світ закрутився! Ну, куди хоч... Господи! Просто не знаю й як!.. (Одказує, почувши стук у двері). Зінька біжить до дверей.
ВИХІД V
Ті ж і Орина Власівна. Дзвонарська ввіходить з покупками, весело. Дзвонарська. Мир дому сьому, з п’ятінкою святою! Ми - у хату сусіль, а ти, моя ягідко, винось нам хліб та сіль, бо ми не з порожніми руками, а спішать он-то які гості за нами! (Підморгує і цілує Зіньку; покупки кладе на стіл). Зінька. Гостей не знаємо, які вони й на масть? Дзвонарська. Достойніщі за твоїх, моя ягідко,- з білого воску. Овсій. З лою, може? Дзвонарська тільки гордо глянула. Зінька. А де батько? Дзвонарська. Теперечки так уже не слід його називати: тепер він, мовляв, моя ладонько, не батько будеть, а папонька. Зінька. Чого ж це так? Дзвонарська. Ми вже тепер вознесемось між дворане. Овсій. А все ж вони для дочки будуть батьком. Дзвонарська. Коли тебе, миленький, не питають, то між благородних у разговори не плутайся; бо такий антихвон, голубе, робить тільки мужва! Овсій. Що ж ви зараз мужвою, а самі з якої діжі? Дзвонарська. З пшенишної, з проскурної, йолопе мій нетесаний! Овсій. Може, з тієї, що дерть затирають? Дзвонарська. Ах ти... ще сміє, мовляв, на моє званіє губу розпускати! Та мені з тобою зараз, може, й говорити завстид! (Іде гордо до кімнати). Іш, хам, раб нечестивий, порожденіє антихристово! Проти якої ще мадами?! (Плює, пішла у кімнату). Зінька (до Овсія). Чого ти її чіпаєш? Овсій. Дак коли вона мене гарячим залізом шпига. Зінька. А ти б змовчав та краще б підлестився... А то вона ще більше нацькує батька. Овсій (чухається). А! Досадно! (Пішов з хати).
ВИХІД VI
Дзвонарська і Зінька. Дзвонарська (виходить з кімнати). Коли в вашім домі, моя комашечко, безчестя мені совершають, то я й піду: нехай уже твій папонька сам порається з гостями або попросить цього кавалера. Зінька. Тіточко, Власівно, чого-бо ви?! Простіть його: він здуру! Дзвонарська. Та проти кого? Подумай! Ти знаєш, моя комашечко, що я протопопівна і була, мовляв, почти при вельможах: у грапського дворецького в дівичім званії жила. То уже потім, через... Прости господи! Довелось мені за пономаря вийти. Так он то що! Зінька. Та вибачте вже, Власівно, його темноті. Дзвонарська. Темний, темний, а поуз рота ложки не понесе! Ох, ох! Куди моститься?! Його б у десяти окропах треба б перш випарити, щоб і говорити з ним, от що!
ВИХІД VII
Тіжі Вареник. Наталка (вбіга). Тато, тато приїхали! Вареник (трохи під чаркою). Ну, цілуй, дочко, руку! Візьми керею! На, Власівно, ціпка! А ти, чортеня (до Наталки), шапку бери! Натрудився, значить, та й честі добився: подивіться,- це не карбованець, а мегдалія теліпається! Он то що! О! Дзвонарська. Честь, честь! Уже іменно, що честь, Гаврило Потапович, мовляв, яко кадило в полунощі! Вареник. Гм... воно, конешно, не всякому... Потаповича на всю округу знають! Чи за грошима, чи що. О! Ну, а ти ж, дочко, чому не поздоровляєш батька? Зінька. Поздоровляю, тату! (Цілує руку). Дзвонарська (поправля). Папонька! Зінька. Папонько... Вареник (до Наталки). А ти чого колупаєш у носі? Цілуй батька у руку! Наталка (цілує). А гостинців? Вареник. Бач, ледащо! Їй тільки до гостинців?! Пождеш! Ху, утомився! Кріселко подайте! (Сіда). Так ми он куди! О?! Ще капказького хрестика вишлють! Дзвонарська. Тепер уже алілуя! Вареник. Ну, приймав і питав мене уже предсідатель, як свого, уже, значить, запанібрата. Зінька. Як же, тату? Дзвонарська (до Зіньки). Папонько... (Варенику). Ох, думаю, і вожделеніє було! Вареник. Стало буть, тошно. Сам почепив
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (8) »
Последние комментарии
5 часов 9 минут назад
12 часов 18 минут назад
13 часов 25 минут назад
14 часов 30 минут назад
14 часов 53 минут назад
14 часов 58 минут назад