Фауст. Лірика [Йоганн Вольфганг Ґете] (fb2) читать постранично, страница - 2

виявилася в живописі й декоративному мистецтві, але досить широко захопила й літературу. Генетично пов’язане з бароко, рококо втратило його глибину, духовну та емоційну напругу й звелося, головним чином, до вираження того, що у XVIII ст. називали «осолодою життя». Головною метою цього мистецтва було «скрашати життя», давати чуттєву насолоду. За поетичним каноном рококо і йшов у своїй творчості лейпцигського періоду молодий Гете. Провідною в поезії рококо була тема любові, однак любові, що втратила пристрасність і драматизм і перетворилася на витончену, але повсякденну чуттєву втіху. В такому стилі Гете пише цикли «Анкета» й «Пісні Фре-деріці Єзер», присвячені його лейпцизьким подружкам, та чимало інших віршів.

Несподівана й затяжна хвороба змусила Гете в серпні 1768 року залишити навчання в Лейпцигу й повернутися до батьківського дому. На дозвіллі, що затягнулося на два з половиною роки, у юнака з’явилася можливість багато над чим подумати й багато що переоцінити. У нього пробуджується інтерес до філософії й релігії, а також до магії і окультних наук, намічається відхід від просвітницького раціоналізму і закладаються основи його «філософської релігії». Водночас починається й ґрунтовна переорієнтація естетико-художніх поглядів і уподобань.

Навесні 1770 року поет приїздить до Страсбурга для дальшого навчання в університеті. Тут завершується злам у його світогляді й творчості — так би мовити, народжується «справжній Гете». Тут, у старовинному німецькому місті на Рейні, яке в середині XVII ст. разом з усім Ельзасом перейшло до Франції, гостро відчутною стала для Гете національна культурна традиція, що йшла з глибини віків. Тут-таки він спілкується з Й. Г. Гердером, видатним німецьким мислителем і вченим, який розвивав перед Гете систему нових поглядів на літературу й мистецтво. На противагу кла-сицистам і просвітникам-раціоналістам, Гердер доводив: немає просто поезії для всіх часів і народів, справжня поезія виростає на певному національно-історичному ґрунті, не тільки її зміст, а й увесь художній лад

обумовлюється життям народу та його духовною культурою і є їх органічним вираженням. За концепцією Гердера, поезія тим вища, чим ближча вона до природи, і звідси те значення, якого він надавав фольклорові. Одне слово, у Страсбурзі Гете робить важливі відкриття, починає по-іншому дивитися на німецьку літературу й перспективи її розвитку. Згодом, у автобіографічній книзі «Поезія і правда», він так сформулює це нове бачення: «Уважно придивляючись до вад німецької

літератури, неважко було помітити, що їй бракує змісту, і до того ж змісту національного».

Отже, у Страсбурзі Гете визрів для того, щоб на початку 70-х років стати одним із зачинателів і провідним митцем руху «Бурі й натиску», якому належить виключно важлива роль в історії німецької літератури. Демократичний у своїй основі, цей рух був виразом протесту молодої бюргерської інтелігенції проти феодально-кріпосницьких порядків і поневолення особистості, проти застою і убозтва тогочасного німецького життя. Учасники руху,— «буряні гени», або штюрмери (від німецького Sturm — буря) — були палкими бунта-рямй. їхній бунт нерідко набував усеохоплюючого характеру, поширюючись на весь світовий уклад. Послідовники Руссо й Гердера, вони зневажали феодально-бюргерське суспільство і протиставляли йому стихійну природу та її творчі сили. Штюрмери обстоювали «органічну теорію» художньої творчості, розуміння поета як «природного генія», високу цінність фольклору. Основний тип героя в літературі «Бурі й натиску» — це «природна людина» й водночас титанічна особистість, повна стихійно-творчих сил природи, поєднана з загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа «впорядкованому» суспільству, де панує поверхова розважливість і дріб’язковий егоїзм.

У творчості Гете першої половини 70-х років література «Бурі й натиску» знайшла своє найвище втілення. Проте йому були чужі крайнощі цього руху. Найцінніша риса його творів цього періоду — довіра до життя, прагнення до повноти й правдивості його вираження, могутнє чуття реального, яке й надає образам і картинам молодого Гете такої природності й повнокровності.

Творча діяльність Гете в першій половині 70-х pp. вражає незвичайним розмахом та багатогранністю.

Йому належать найвищі досягнення «Бурі й натиску» як в ліричній поезії, так і в інших літературних видах і жанрах. Поряд з ліричними віршами він створює чудові зразки патетичної поезії, масштабної змістом й бурхливо емоційної. Тоді ж таки виникають у нього задуми філософсько-поетичних драм про Магомета,

Прометея і Фауста, з яких був здійснений лише останній задум, інші твори так і залишились у фрагментах. Глибокий інтерес викликає у поета національна історія, і в цій сфері принципово важливим його звершенням є історична драма «Гец фон Берліхінген»

(1773), ЩО’ відкрила нові горизонти