Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего
подробнее ...
авиадвигатели во время войны. Так вот будучи не совершеннолетним после училища опоздал на 15 минут в первый день выхода на работу, получил 1 год Гулага. А тут ГГ с другом опаздывают и даже не приходят на работу на танкостроительный завод? Там не с кем не нянчились, особисты с НКВД на фронт не хотели даже в заградотряды и зверствовали по любому поводу и без. У него танки собирают на конвейере. Да такого и сейчас никто не додумался. Вы представляете вес танка и сколько корпусов должен тащить такой конвейер? Где вы видели в СССР краны, позволяющие сбрасывать груз с крюка по кнопке? Я был на многих заводах с кранбалками и не разу не видал такой конструкции. Сколько тон поднимает кран и какой величины и мощности должно быть реле, что бы сместить задвижку под такой нагрузкой? Более того инструкции техника безопасности по работе в цехах не предусматривают такой возможности в принципе. Да и сами подумайте, электро выбрасыватель на крюке, значит нужны провода с барабаном. А кабеля не любят перегибов и даже гибкие. Кто возьмётся в своём уме даже проектировать такое устройство на кранбалке в цеху. Перестрелка ГГ с 5 ворами вообще дебильная. Имея вальтер, стрельбу в упор, ГГ стреляет так медленно, что пьяные в хлам воры успевают гораздо больше, чем ГГ жмет пальцем на курок. Дважды выстрелить из обреза, опрокинуть стол, метнуть нож. И ГГ якобы был воином и остаётся отличным стрелком. Воры с обрезами в городе - это вообще анекдот и вышка при любых ситуациях в те годы. А человеченка в кастрюле при наличии кучи денег? У автора очень странное воображение. Я вообще то не представляю как можно в открытую держать воющую женщину в сарае зимой в населённом пункте? Зачем сжигать дом людоедов, если есть свидетель? Ну убил людоедов - хорошо. Сжёг дом с уликами - другая статья. Глупость во всём полная. "Сунул спичку в бак". Я люблю фантастику и фентази, но не дурацкую писанину. Стиль написания далёк от художественного, всё герои выражаются в одном стиле, больше похожий на официальный язык прожжённого офисного бюрократа. Одни и те же словарные обороты. Так пишут боты.
Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в
подробнее ...
полуфинале на кону стояло 5000, то финалист выиграл 20 000, а в банке воры взяли чуть больше 7 тысяч. А где деньги? При этом игрок заявил, что его денег, которые надо вернуть 4000, а не на порядок меньше. Сравните с сумой полуфинала. Да уж если ГГ присутствовал на игре, то не мог знать сумму фишек для участия. ГГ полный лох.Тем более его как лоха разводят за чужие грехи, типо играл один, а отвечают свидетели. Тащить на ограбление женщину с открытым лицом? Сравним с дебилизмом террористов крокуса, которым спланировали идеально время нападения,но их заставили приехать на своей машине, стрелять с открытыми лицами, записывать на видео своих преступлений для следователя, уезжать на засвеченной машине по дальнему маршруту до границы, обеспечивая полную базу доказательств своих преступлений и все условия для поимки. Даже группу Игил организовали, взявшую на себя данное преступление. Я понимаю, что у нас народ поглупел, но не на столько же!? Если кто-то считает, что интернет не отслеживает трафик прохождения сообщения, то пусть ознакомится с протоколами данной связи. Если кто-то передаёт через чужой прокси сервер, то сравнить исходящящйю с чужого адреса с входящим на чужой адрес с вашего реального адреса технически не сложно для специалистов. Все официальные анонимные серверы и сайты "террористов" давно под контролем спецслужб, а скорей всего ими и организованы, как оффшорные зоны для лохов, поревевших в банковские тайны. А то что аффшорные зоны как правило своёй твёрдой валюты в золоте не имеют и мировой банковской сети связи - тоже. Украл, вывел рубли в доллары в оффшорную зону и ты на крючке у хозяев фантиков МВФ. Хочешь ими попользоваться - служи хозяевам МВФ. И так любой воришка или взяточник превращаеится агента МВФ. Как сейчас любят клеить ярлыки -иноогенты, а такими являются все банки в России и все, кто переводит рубли в иную валюту (вывоз капиталов и превращение фантиков МВФ в реальные деньги). Дебилизм в нашей стране зашкаливает! Например - Биткоины, являются деньгами, пока лохи готовы отдавать за них реальные деньги! Все равно, что я завтра начну в интернете толкать свои фантики, но кто мне даст без "крыши". Книги о том как отжимать деньги мне интересны с начала 90х лишь как опыт не быть жертвой. Потому я сравнительно легко отличаю схему реально рабочего развода мошенников, от выдуманного авторами. Мне конечно попадались дебилы по разводам в жизни, но они как правило сами становились жертвами своих разводов. Мошенничество = это актерское искусство на 99%, большая часть которого относится к пониманию психологии жертвы и контроля поведения. Нет универсальных способов разводов, действующих на всех. Меня как то пытались развести на деньги за вход с товаром на Казанский вокзал, а вместо этого я их с ходу огорошил, всучил им в руки груз и они добровольно бежали и грузили в пассажирский поезд за спасибо. При отходе поезда, они разве что не ржали в голос над собой с ответом на вопрос, а что это было. Всего то надо было срисовать их психопрофиль,выругаться матом, всучить им в руки сумки и крикнуть бежать за мной, не пытаясь их слушать и не давать им думать, подбадривая командами быстрей, опоздаем. А я действительно опаздывал и садился в двигающийся вагон с двумя системными блоками с мониторами. Браткам спасибо за помощь. И таких приключений у меня в Москве были почти раз в неделю до 1995 года. И не разу я никому ничего не платил и взяток не давал. Имея мозги и 2 годичный опыт нештаного КРСника, на улице всегда можно найти выход из любой ситуации. КРС - это проверка билетов и посажирского автотранспорта. Через год по реакции пассажира на вас, вы чувствуете не только безбилетника, но и примерно сколько денег у того в карманах. Вы представьте какой опыт приобретает продавец, мент или вор? При этом получив такой опыт, вы можете своей мимикой стать не видимым для опыта подобных лиц. Контролёры вас не замечают, кассиры по 3 раза пытаются вам сдать сдачу. Менты к вам не подходят, а воры не видят в вас жертву и т.д. Важен опыт работы с людьми и вы всегда увидите в толпе прохожих тех, кто ищет себе жертву. Как правило хищники друг друга не едят, если не требуется делить добычу. Строите рожу по ситуации и вас не трогают или не видят, а бывает и прогибаются под вас - опыт КРС по отъёму денег у не желающих платить разной категории людей - хороший опыт, если сумеешь вовремя бросить это адреналиновое занятие, так как развитие этой работы приводит часто к мошенничеству. Опыт хищника в меру полезен. Без меры - вас просто уничтожают конкуренты. Может по этому многие рассуждения и примеры авторов мне представляются глупостью и по жизни не работают даже на беглый взгляд на ситуацию, а это очень портит впечатление о книге. Вроде получил созвучие души читателя с ГГ, а тут ляп автора опускающий ГГ на два уровня ниже плинтуса вашего восприятия ГГ и пипец всем впечатлениям и все шишки автору.
Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))
С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...
В начале
подробнее ...
(терпеливого читателя) ждет некая интрига в стиле фильма «Обратная сторона Луны» (битый жизнью опер и кровавый маньяк, случайная раборка и раз!!! и ты уже в прошлом)). Далее... ОЧЕНЬ ДОЛГАЯ (и местами яб таки сказал немного нудная) инфильтрация героя (который с большим для себя удивлением узнает, что стать рядовым бойцом милиции ему просто не светит — при том что «опыта у него как у дурака махорки»))
Далее начинается (ох как) не простая инфильтрация и поиски выхода «на нужное решение». Параллельно с этим — появляется некий «криминальный Дон» местного разлива (с которым у ГГ разумеется сразу начинаются «терки»))
Вообще-то сразу хочу предупредить — если Вы ищете чего-то «светлого» в стиле «Квинт Лециний» (Королюка) или «Спортсменки, комсомолки» (Арсеньева), то «это Вам не здесь»)) Нет... определенная атмосфера того времени разумеется «имеет место быть», однако (матерая) личность ГГ мгновенно перевешивает все эти «розовые нюни в стиле — снова в школу, УРА товариСчи!!!)) ГГ же «сходу» начинает путь вверх (что впрочем все же не влечет молниеносного взлета как в Поселягинском «Дитё»)), да и описание криминального мира (того времени) преподнесено явно на уровне.
С другой же стороны, именно «данная отмороженность» позволит понравиться именно «настоящим знатокам» милицейской тематики — ее то автор раскрыл почти на отлично)) Правда меня (как и героя данной книги) немного удивила сложность выбора данной профессии (в то время) и все требуемые (к этому) «ингридиенты» (прям конкурс не на должность рядового ПэПса или опера, а вдумчивый отбор на космонавта покорителя Луны)) Впрочем — автору вероятно виднее...
В остальном — каждая новая часть напоминает «дело №» - в котором ГГ (в очередной раз) проявляет себя (приобретая авторитет и статус) решая ту или иную «задачу на повестке дня»
P.S Да и если есть выбор между аудиоверсией и книгой, советую именно аудиоверсию)) Книгу то я прочел дня за 2, а аудиоверсию слушал недели две)) А так и восприятие лучше и плотность изложения... А то прочитал так часть третью (в отсутсвии аудиоверсии на тот момент), а теперь хочу прослушать заново (уже по ней)) Но это все же - субьективно)) Как говорится — кому как))
Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))
Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай
подробнее ...
политизированная) тема, а просто экскурс по (давным давно напрочь, забытой мной) истории... а чисто исторические книги (у автора) получались всегда отменно. Так что я окончательно решил сделать исключение и купить данную книгу (о чем я впоследствии не пожалел). И да... поначалу мне (конечно) было несколько трудновато различать все эти "Бургундии" (и прочие давным-давно забытые лимитрофы), но потом "процесс все же пошел" и книга затянула не на шутку...
Вообще - пересказывать историю можно по разному. Можно сыпать сухими фактами и заставить читателя дремать (уже) на второй странице... А можно (как автор) излагать все вмолне доступно и весьма интересно. По стилю данных хроник мне это все сдорово напомнило Гумилева, с его "от Руси, до России" (хотя это сравнение все же весьма весьма субьективно)) В общем "окончательный вердикт" таков - если Вы все же "продеретесь сквозь начало и втянетесь", книга обязательно должна Вас порадовать...
И конечно (кто-то здесь) обязательно начнет "нудный бубнеж" про: "жонглирование фактами" и почти детективный стиль подачи материала... Но на то и нужна такая подача - ибо как еще заинтересовать "в подобных веСчах", не "узколобую профессуру" (сыпящую датами и ссылками на научные труды очередного "заслуженного и всепризнанного..."), а простого и нескушенного читателя (по типу меня) который что-то документальное читает от раз к разу, да и то "по большим праздникам"?)) За сим и откланиваюсь (блин вот же прицепилось))
P.s самое забавное что читая "походу пьесы" (параллельно) совсем другую веСчь (уже художественного плана, а именно цикл "Аз есмь Софья") как ни странно - смог разобраться в данной (географии) эпохи, как раз с помощью книги тов.Старикова))
Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))
В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)
подробнее ...
клянувшемуся (в частях предыдущих) "учиться и учиться" (по заветам тов.Ленина) приходится по факту проходить совсем другое обучение (в стиле "...приветствую тебя мой юный падаван")) и срочно "шхериться" в иной реальности - ибо количество внеземных интересантов ("внезапно понаехавших" на планету) превысило все разумные пределы))
В финале же (терпеливого читателя) ждет очередная локация и новая трактовка (старой) задачи "выжить любой ценой")).
P.s к некоторым минусам (как я уже выше писал) можно отнести некоторую нестандартность сюжета (по сравнению с типовыми шаблонами жанра) и весь этот "экзотеричный" (почти Головачевский) экзорцизм))
Плюс, "к минусам" пожалуй стоит отнести так же и некоторую тормознутость героя (истерящего по поводу и без), что порой начинает несколько раздражать... Как (субьективный) итог - часть следующую я отложил (пока в голове не уляжется предыдущая)) и пошел "за'ценить" кое-что другое ...
- Три годи не пив з багачами за одним столом, три годи з родом не гуляв, як на ножах був, а сьогодні, виходить, поїду колядувати?.. Не годиться наче так, та поїду на злість, побачу, яку то політику мені шуряки мудрі з тестем заспівають?..
Швачка стояв коло столу, як той дружко на весіллі: шапка заломлена набакир, на вусах краплини води, а широка долоня руки лягла на стіл так сильно, що захиталося світло каганця в хаті. Жінка щебетала, раділа:
- Хіба ти проп'єш своє старостування? - обережно засміялась вона, розстеляючи на столі свою дівоцьку тернову хустку.- Не вік же гризтися з людьми да комнезамів своїх захищати… - виводила вона далі, кінець тій хустці розгладжуючи, а на Швачку пильно вдивлялася, думала: "Хоч би не розсердився!.."
Та Мусій Швачка сміявся:
- О, знов за батькову землю жаль підсокирюється! Пропало вже навіки, Мар'яно, шість десятин; взяли ту землю мої комнезамщики як зубами! А зате ніхто не гавкне, ніхто, що Мусій Швачка неправильну політику робить… Ну, скажи мені, хто докаже неправильну політику?!
Слово "політика" вразило Мар'яну: це так дражнили на селі її чоловіка, що ліпив іноді оте слово туди, де й не слід було… Вона махнула рукою:
- Служив їм, служив, а дяка? Ворогів нажив пів-села - оце така заслуга; не бійся, як здихала я з дітьми, коли ти тікав з комуною, батько, спасибі їм, за рядно аж три пуди жита дали…
- Ого, - засміявся Мусій, - да такої ласки, западеться вона, в цигана можна доскочити, не то в рідного батька! Правда, дочко? - запитав він жартома на полу свою Степанидку, дочку найстаршу.
- Правда, - одказала та батькові, на матір глянувши.
- Правда, - підхопила Мар'яна, - що ти зарічана дуже.
- В батька вдалася! - рубнув Швачка, а Степанидка на це засоромилася - замовкла.
Хотіла ще Мар'яна сказати чоловікові про те, що всі багачі на селі лають тільки тих, кому він землю понарізував, а, мовляв, його, Мусія Політику, що збувся десь на перекопських дротах двох пальців, а коли не пошанується - голови одбіжить, та не сказала: так хотілося поїхати їй до роду!
- Ти вже хоч там, у батька, перед зятями, про свою політику не згадуй, а то ще наб'ють з доброго дива, - застерегла вона чоловіка, а сама, схвильована, ждала, що він скаже на це.
Тоді Мусій простяг на світло каганця свою ліву руку, де випиналися дві маленькі кукси з пальців, і сказав не на жарт тверде слово:
- Хай не забувають, що Політика одбіг під Перекопом два пальці з лівої руки, зате права ціла, а за стрільбу сам цар Микола медалю видав!..
"Такі якісь думки чудні верзуться", - подумала.
- Чого це ти зашилилася, мовчиш? - запитав Мусій жінку, стьобнувши різко батогом коня.
Опленчаки-сани заточилися під якусь лісу, кінь підкинув їх - висмикнув під горбик: далі дорога прослалася рівна, засіяна синіми смугами од місяця, мов хто полотна прослав білити. Сніг під саньми рипить, а з-під копитів коня, здається Мар'яні, вилітають ухналі - дивні такі - срібні, сині, золоті… Добре йде під гору кінь Мусія Швачки!
- Це я згадала, - каже Мар'яна, нахиляючись до чоловіка, - Андріяна: вони ж тепер з батьком свати; він, мабуть, теж приїде колядувати?.. - Вона запитала про Андріяна з якимось невідомим їй острахом.
- Да, це - свати, аби чорт їх ухватив! - жартома одказав Мусій, і їхали якусь часину мовчки. - Це вже Степанидка заснула, - мовив нарешті аж за селом Швачка. Додав: - Ех, їду оце на страменіє: ну, скажи, яка там мені гульня буде, коли кругом сичатимуть, мов гади:
"Комуна" родається, старці очі вгору підводять…"
І Швачка не витримав - вилаявся гидкою лайкою. Далі вдарив з люті коня, той рвонув копитами замета й помчав сани з усієї сили. Мар'яна мовчала.
Уже в'їздили на панські землі, де стояли ще не скінчені нові хати, занесені великими валами снігу; одна з них, щасливіша, накинула на себе якусь дранку з гречаної соломи, у вікні - синє світло чи каганця, чи лампадки блимає, гасне; а друга хата, через дорогу, виставила голі причілки і зяяла чорними ямами невставлених вікон.
Кінь, добігаючи до цієї хати, раптом спіткнувся і злякано захріп. Швачка смикнув його назад - зупинив.
Мар'яна цокала з переляку зубами, Мусій обережно, тихо якось, витяг з кишені револьвера, але скрізь - мертва тиша.
Світло в хаті раптом спалахнуло - раз, другий і за третім - погасло; кінь же стояв на місці та гріб копитом сніг… Швачка пробіг трохи наперед і, нахилившись над якоюсь чорною плямою, раптом голосно загукав:
- Кіт замерзає! От бідний, не попав до хати, а тепер колядує!..
Він підняв на руки холодного, ще живого, переляканого кота, що дряпнув його за руку, і приніс до саней: Мар'яна, схвильована з такої зустрічі, пошепки казала:
- Кинь його к чорту отуди в сніг - це хтось нарошне кинув. На зло…
- От дурна! - засміявся Швачка: - Чого ж йому, товаришку, пропадать?..
Він положив кота собі на коліна, прикрив його і, ховаючи до кишені револьвера, сказав жінці:
- Подарую Андріяну за бика… Уяви: не забув ще й досі розкуркулювання!.. Н-но! - гукнув Швачка і смикнув віжками коня.
До хутора лишалося ще дві версти. Різдвяна ніч, кована зорями, стояла в степу пишна й красна.
Кінь, коли повернув Швачка на шлях до хутора, де світилися у вікнах ясні, веселі огні, бадьоро пішов риссю, сани зарипіли полозками по чиємусь свіжому сліду, і тільки вітер шумів назустріч… Швачка під'їздив з Мар'яною до тестя.
Уже вималювалися темно-синіми силуетами на заметах снігу дві скирти соломи; засніжені тополі стояли, мов якась казкова сторожа, а сад при дорозі зацвів, мов бузок, інеєм…
- Колядують, - сказав Швачка, спиняючи бистру ходу коня.
Його голос - різкий на морозі - наче підкинув на санях Мар'яну; вона цілу дорогу тільки й думала про зустріч з багатим родом, боялася за чоловіка - такий він якийсь у неї "од серця" - слова не зважить, і запальний…
- Мусію, я тебе молю, - вимовила вона, коли під'їздили до двору батькового, - не сварися з ними за свою політику, хай на людях, а тут…
- Чого ти боїшся? - образливо одказав їй Швачка. - Чи я маленький, чи не знаю, де сказати, а де змовчати?!
- До чого як ти вже злишся? - лагідно промовила Мар'яна, і на її очах забриніли сльози; а одна сльозина, наче мороз її викотив з окна, тихо впала на коліна чоловікові. - Викинь того чорта! - і вона вхопила рукою за шерсть кота, що той давно задубів уже од морозу на Мусієвих колінах, і він його мовчки струснув з ніг на синій сніг.
- А благословіть колядувать?.. - гукнула Мар'яна до високої чоловічої постаті, що вийшла з хати.
Хтось хрипло поблагословив, одчинив ворота і, коли сани Мусія Швачки зупинилися під скиртами соломи, мовив:
- От мороз, Мусію Степановичу, аж пече! Колядникам не повезло сей год… Правда, Совєцька вдасть коляди не признає!..
Мусій мовчки розпрягав коня, накривав його старою шинелею; а Мар'яну на порозі зустрічала мати:
- Загордувала, дочко, наче десь за морями живеш… А тут весь рід з'їхався: колядують. Мар'яна заплакала і, спам'ятавшись, витерла сльози - обличчя в молодиці з морозу мінилося червоними яблуками на щоках, тонкі губи були міцностулені, і лянтар намиста звисав на повногрудих персах. Вона піджидала в сінях Мусія: ніяково без чоловіка самій заходити в хату.
Ой гула-гула;крутая гора… Святий вечір, добрий вечір…
У хаті колядували; ще тверезі були, і голоси жіночі гули соромливо - ніхто не співав на всю гортань. Отак на одній ноті загула пісня-колядка про круту гору, засіяну шовковою травою, і, коли переступили хатній поріг Швачки, завмерла.
- Оце добре, - сказав із-за столу Андріян, що сидів був поруч з Мар'яниним батьком: - Це добре… Мусій Степанович навчить вас по-совєцькому колядувать!..
І він, хитро усміхнувшись, моргнув до жінок, що колядку заспівували, та гості повернули голови до дверей, жінки втупили очі на Мар'яну, а чоловіки суворо віталися з Мусієм.
- Дав господь празник - усім празник, - приказувала Мар'яні мати, ніби виправдувала її перед родом, а Мусія зятем дорогим величала, аби сварки якої не було, і змітала полою керсетки місце на лаві - запрошувала дочку та зятя до столу сідати.
На столах стояла у великих мальованих тарілках страва: два ковбики в мисках лежали ще не початі, а самогон, заправлений цитринами, аж сизо-жовтий - такий мутний, займав на столах найпочесніші місця.
Гостей була повна хата; чотири зяті з жінками, сестрами Мар'яниними, сиділи вже за столами; Андріян Кушнір - сват батьків - сидів поруч свого сина і займав місце на покуті - почесне місце, бо, правду сказати, Кушнір з усіх гостей найбільший багатир тут був; куми та рідня близька й далека мали місце за Мусієвим столом і здивовані були, що такий запеклий уже комуніст, як Швачка, а приїхав до тестя колядувати!
- Дай же, боже, і пшениці щоб родили, і діти красно на миру ходили! - примовила мати до Мар'яни чарку.
Мар'яна випила, а мати налила другу чарку Швачці, казала:
- Хоч за тебе, сину, ребро мені переломили, та кров моя за тобою, і в роду, виходить, всі ми рівні…
Вона обвела очима гостей - всі мовчали, Кушнір усміхнувся у вуса чорного, а коли Швачка випив з тещею по чарці та ще стара хлюпнула недопитий самогон під стелю, загукав:
- Е, так не годиться! Теща зятя коськає, а ми в порожні чарки заглядаємо!
Тоді всі якось веселіше загомоніли, чарки задзвонили, а студентка, дочка найстаршої сестри Мар'яниної, пишно до столу Швачки підійшла, привіталася.
- Мене з вишу за куркулівство викинули-ідіотизм якийсь! Дев'ять років на гімназію витратила, і прошу - дочка куркуля!
- Виходь заміж за комуніста - не викинуть! - гукнув здалека Кушнір.
- Хай вийде, чи з лахміттям з хати не викурю, - гордо мовив кремезний, припухлий на обличчі батько студентки.
Швачка, допивши для сміливості третю чарку, не втерпів:
- Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика - вчилися колись багаті, хай ще бідні розуму доскочать!
- Пхи, яка ж тут політика?.. Кушнір. Правильно, Галино Дмитровна! Адійотизм, а не політика!..
І всі на слова Кушнірові засміялися; Швачка хотів був підвестися з-за столу, хотів покинути таке гостювання, але його заспокоювала Мар'яна, переконувала, що не слід на сміх та поговір з гостей виїздити.
…Ой що ж бо то та за ворон… затягла якимсь тонким сопрано молода жінка, а дальші слова пісні проказав Кушнір, тільки не співали цю пісню, бо - святий вечір - не годиться такі пісні співати.
Всі, на диво, припрошували студентку, щоб заспівала української. Дівчина сміялася, а стара Кушніриха, вирівнявшись за столом, з гордістю промовила:
- Заспівай мені тієї України, хай хоч сина згадаю, що комуна за Петлюру вбила… Студентка почервоніла, очі долу спустила, косо глянувши за стіл, де мовчки, насуплений, сидів Швачка, і не співала.
- Роде мій дорогий! Свахо! - гукала Мар'янина мати до Кушнірихи, - Били комуну, й вона била - не згадуймо; а не треба святого вечора бучу якусь здіймати…
- Я, свахо, не здіймаю бучі, я прошу онуку вашу, хай мені України заспіває… - І Кушніриха заплакала.
Її заспокоювали гості, син суворо нагримав, і все, здавалося, знову було по-старому. Жінки заколядували, вихваляючи гостинність господаря з господинею, Христа - дитя малеє - славили, і хата гула радощами за теє дитя.
Мар'яна сиділа мов на голках; сестри сухо з нею привіталися, а найменша, що за Кушніровим сином була, пальцем на її хустку показала, наче хотіла сказати: "Десь з чужої комори - виплакана хустка". І так гірко та боляче було Мар'яні, що ковтнути слину трудно - боялася розплакатися.
- …Да не бійся ти, дурна, співай! - це батько мовив до студентки.
Та одкинула свої стрижені кучеряві коси з маленького лоба і, пристукнувши об долівку тонкої, панської роботи черевиками, гукала до гостей:
- А давайте заспіваємо "Застеляйте столи" - знаєте? Студенти так люблять на вечірках цю колядку народну, так захоплюються…
- Вони "Інтернаціонал" теж, як бугаї, ревуть! - вимовив зо зла Кушнір і сказав сватові, Мар'яниному батькові:
- Чув цих студентів у поїзді, як на святки їхали, - полівка, свату, а не люди! Пишеться - студент, а вимовляється - старець.
- А правда, Мусію Степановичу, що комуна вже торговлю дозволяє?
- Дозволяє, - незадоволено відповів той.
- Уже закон, - казав далі голосно Кушнір, - є такий, що не імєєш права собственность трогать - о!
Всіх зацікавила новина, що її сказав Кушнір, і ніхто з гостей навіть не думав співати; студентка вже розкрила була рота, де біліли гарні, мов розлузані горіхи, зуби, і так застигла, а спам'ятавшись, лизнула губи й сіла коло Швачки.
- Мені дядя посвідку незаможницьку дасть, правда? - поспитала вона Мусія.
- А дядя в тюрму піде, по-твоєму? - відповів не в тон Швачка, Студентка пхекнула.
- От, Мусію Степановичу, четвертий, - казав через стіл до Швачки Кушнір, - год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру - не забуду: грабіж…
- Я вам кота хотів сьогодні подарувати за того бика, та здох дорогою! Гарний кіт був…
- Ти ще молодий так мені одказувать…
- А як же треба одказувать? Підлизуватися, правда? Сварка от-от мала закипіти; Швачка сидів блідий, його ліва рука, з куксами на пальцях, тремтіла, очі бродили стуманілі по кутках хати. Мар'яни вже не було коло його - їй чимось докоряла менша сестра, Кушнірівна.
Швачка встав, похитуючись, з-за столу і тихо вийшов надвір.
Була глупа ніч. Зорі надулися - такі повні-повні, а місяць червоним півколом - на вітер - обведений, і все дворище аж ген-ген далеко на полях заюжилося снігом…
"Дме на завірюху", - подумав мляво Швачка і підійшов до стайні. У його коня впала додолу шанька з вівсом, він довго шукав по-темному і, коли знайшов її підбиту ногами під ясла, пожурив коня:
- От дурило ти! Голодний тепер?..
Кінь заіржав, стукнувши копитами об поміст.
- На, на, - приказував Швачка, надіваючи шаньку коню на голову. - Попоїси трохи, та рушимо додому, хай не сичать, гади! Політика, брат, наша їм не наравиться! Зраділи як: торговлю дозволено, а Кушнір уже й лапи простяг - землі хочеться… На груди б тобі землі насипать, зараза!
Кінь хрумкав овес, десь хропла в теплому сажку свиня. Швачка постояв та послухав: смачно спить!
Пішов назад до хати; голова йому похитувалася - був напідпитку, а рідко пив горілку.
Коло сінешних дверей згадав чомусь Швачка за студентку - засміявся і вдруге за сьогодні вилаявся гидкою лайкою:
- Сволоч!.. "Дайте, дядю, незаможницьку посвідку…" Наче я торгую незаможницькими посвідками!..
… Хата співала. Колядки змішувалися з піснями про той славний рід багатий, про бочки виновії, про воли круторогі - сп'янив самогон пісню, і вона зухвало дзвеніла в шибки…
"Радуйся, Швачко, - думав Мусій, - радій: святий вечір! Хтось на селі тільки борщ салом затовк сьогодні, а не ковбики, навергані горою! А Кушнір, як та мідянка-гадюка, язиком крутить…"
Він розстебнув ґудзика на синій сорочці, з-під якої виглянула вишита червоно-жовтою заполоччю манишка білої, і твердо, з рішучістю на обличчі, зайшов до хати.
- Не хоче підгинати хвоста, собака, та доводиться підгинати, - впали через поріг, назустріч Швачці, чиїсь слова, і всі гості засміялися.
- Не та політика тепер…
- Голий був, голий зостався…
- Не займай ти, сину. Кушнірів, - підбігла й казала Швачці теща. - Нехай злість за водою спливе, а не треба сварки, не треба…
- Я нікого не займаю, мамо, - одказував голосно, щоб усі чули, Швачка.-Я бідний, та він дітей моїх не годує! Хай же…
Швачка люто метнув очима на Кушніра.
- Я не годую, - гукнув Кушнір, - дак люди, брат, годують!
- А хто ж буряки Мар'яні повесні давав? - мовив, задоволене одкинувшись на лаві, батько студентки.
Святий вечір, добрий вечір… - щирими голосами заспівували жінки.
Кушнір махнув рукою, і пісня стихла, мов роти хто замкнув. Мар'яна вибігла насеред хати, сльози капали на долівку, казала:
- Я, Дмитре, за ті буряки очі свої портила, як твоїй дочці (вона показала рукою на студентку) сорочку вкраїнську вишивала, а ти мене перед родом соромиш. За що дяка така?!
- Гроші, тітко, брали, треба одробляти… - вимовила серед німої тиші студентка.
- Брешеш, батькова дочко, за буряки сорочку тобі шила, а не за гроші, - мати твоя не схотіла грошей у мене брати… Правду кажу?!
- Яка тут правда?.. - Всі знизували плечима, тихо сміялися. Швачка стояв коло одвірка хатніх дверей, поруч з тещею, і блідий був, аж синій, - одна тільки рука, ліва, тремтіла, бо контужений був Швачка.
А Кушнір підвівся за столом, казав:
- Ти, як той Ірод-цар, людей убивав десь; жінку з дітьми тестю на кормьожку залишив, а сам повіявся комуну спасать!..
- Ну, далі - говори все! - глухо сказав Швачка.
- Все? А хто, як не ти, коли приїхав з-під Врангеля, землю почав на селі ділить? Не ти в тестя шість десятин заграбив та роздав чортам на бабайки?!
- Я.
- Ага, подякуйте йому, поклоніться…
Очі в Кушніра налилися кров'ю. Ніж у його руці стукав в такт промові об миску, і всі гості сиділи мовчазні й похмурі…
- Свате, кому це потрібно? - спромоглася вимовити коло Швачки теща, та її голос дерзко обірвав Кушнірів син.
- Не ваше діло, мамо, підкрутіть собі та сядьте…
Всі раптом за столом заворушилися, хтось гукнув: "Що ви робите?!"
Швачка шарпонув правою рукою до кишені, а Кушнірів син, що стояв був під великим, висячим каганцем, погасив світло.
По хаті пролунав дикий, божевільний крик з вуст Мар'яни.
- Батьки рідні, не сиротіть мене, не вбивайте… Та слова її заглушила розбита об одвірок пляшка, постріл десь в сінях і хрипке, мов недорізаного бика, булькотання…
- Він, паршивець, стріляє! - лунав у темряві голос старого Кушніра, і всі жінки посхилялися за столами. Одна студентка кричала:
- На землю падайте, на землю!.. - Та пострілів більше не було.
…Швачка лежав у сінях, навзнак, ніж кабанницький, з великою червоною колодочкою, стримів йому межи плечима - він ще харчав і довго стуляв пальці правої руки.
Перелякана, метушлива тиша. Хтось засвітив сірника.
Мар'яна лежала непритомна; хустка їй тернова закрила очі, а тіло билося об долівку - ридала, і сорочка з мережкою в поділках закотилася аж до страмного тіла.
Кушнір злякано глянув на Мар'яну, бігав очима й шептав:
- Нічого. П'яна, сумєстна драка - все. Так нужно говорить.
192
This file was created
with BookDesigner program
bookdesigner@the-ebook.org
01.07.2008
Primary menu
2023 - Библиотека "КЛиб" - тут можно читать книги онлайн а также скачать их бесплатно и без регистрации
Последние комментарии
10 часов 10 минут назад
15 часов 14 минут назад
23 часов 3 минут назад
1 день 1 час назад
1 день 1 час назад
2 дней 12 часов назад