Анкета [Григорій Михайлович Косинка] (fb2) читать постранично

Григорій Михайлович Косинка
Анкета

I

Чорнобривий паровоз закашляв десь далеко колесами, несміло засвистів у степу, i замурзані села виглянули із-за горбів здивовано, а Половецьке назустріч аж поклонилося, наче хотіло сказати: «Добридень вам!» Але засіяв сіянець дощ, заїмжилося, i село не поздоровкалося…

А на тихий кашель паровоза пiдвiвся з полу в своїй хаті Антон Родіонович Собачка i, потягаючись, голосно сказав до жінки:

- Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бе-бе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч!

Розпатлана жінка, з підсиненим оком, спала поруч; він штовхнув її грубо під бік i в’їдливо, ляскаючи в долоні, гукав:

- Хазяйка!.. Слава Богу, вже день, а ти й досі сонька виводиш… Пора, стара!

Галька, обсіяна ластовинням та великими чорними бровами, злякано подивилась на свою долю - заспокоїлась, а спалені, смутні очі засміялися до Собачки:

- З ким діло маєш, то той i верзеться…

- Нє, ти, бра, послухай: вчора ми поймали на лузі Гарячого, а сю ніч - наче горять копиці сіна, якісь чорні свині лізуть у піч, за ними наші заложники… дядьки танцюють коло вогню i п’ють котъолками самогон…

- Я розгоняю їх із Чабанюком, а Бугаєць Дмитровський (у мене сексотом работає…) під ніс мені котьолок: «Пий, кров-душа, разом з нами!» І, главне, Гарячий на рижому коні - прямо на мене, командую: «Револьвери!» - сіна горять, а села почорніли, як самогонні апарати…

Галька погладила сонну голівку Палажки, закрила настільником ноги розпаленого на припічку хлопчика і важно зітхнула: - Бо п’єш… Отак десь гулятимеш, гулятимеш, а банда застукає та й…

Антон Родіонович сплюнув додолу, розтер чоботом, трохи зблід i, скривлений схожий на змерзлого пса, промовив:

- Горілий самогон, говорив тов. Джемс, вредно пить…

Він почав лащитись до жінки:

- Дурочка ти, да ти знаєш, що таке твій Антон Родіонович? Думаєш, отак без рукавиць і на той бік пошлеш… го, го! О, я можу ще тепер зжити декого, хай не гавкають - «бандит був - бандит зостався…» О! Ну, от… знов своєї: «Надоїв людям - услід плюють…» Плювать мені на людей, знаєш це? Ет! Правду говорить про женщину тов. Джемс…

От серед цього саме місця Антон Родіонович натяг лівий чобіт на ногу i змінив свою думку:

- Готуй снідання, а Палажка хай катне до комнезаму за підводою… Сьогодні говорю учителям, хе, контрреволюціонери, промову… Ми только лучшего хатiм… - І далі різко гукнув на всю хату: - Снiдать - раз, онучу без рубців знайти - два i чарку до снідання - три!

Галька:

- Уже стерявся…

І Антон Родіонович почав снiдать; жінка підносила, а заспані діти попрокидались i, злякані, поглядали з печі на батька i мовчали; правда, iнодi падало на прилавок, до матері, якесь необережне дитяче слово: «Мамо, а нам сальця», але батько протирав тоді заплакане вікно і незадоволено їв із салом своє слово:

- Азiяти.

…На печі шепотіла осокою дітям баба Оксана:

- Ваш батько виписує душі, як у граматку, а потім п’є та матір б’є…

І діти боялися батька: коли настане вечір, він уздечку з кілочка та до матері п’яний кричить:

- Ти проти властi йдьош? Уб’ю гадюку!

П’яний падав на долівку, бив лобом пiднiжку столу, блював… а мати слала долі куль соломи, кожух - клала спать, i сама бігла замикати двері - боялася…

«…І виписує душі, як у граматку, а потім п’є та матір б’є…»

Собачка надів порепану од сонця кожану куртку, накинув дощовика, засунув за пояса револьвер, грюкнув дверима i вийшов. Аж до самих Смутних горбів Антон Родіонович думав:

«Що казав тов. Джемс про женщину? Женщина i проiзводство…» Він засміявся сам до себе i сплюнув:

- Хіба з таким жлобом, як моя жінка, може бути проiзводство? Культури ніякої, неграмотна, а політики совершенно не понiмає… Ех, свєт!..- Останні слова були вже із термінології самого лише Собачки.

- Но, но, но-о… Оддиш трохи, не смикайся,- приказував під горбом якийсь клiщуватий, з рижою борідкою дядько до коня; побачив Собачку, обтер повагом мокре обличчя i влесливо, хитро засміявся:

- Антону Родіоновичу привіт…

А Антон Родіонович тільки одно слово:

- Здрастуй,- тихо.- А продналог! - голосно, і паче в серце голкою клiщуватого - «не везе!», одкотив комір дощовика і пішов.

Дядько скривився:

- Пролог… Н-но!

Ударив коня, засвистіла під колесами грязь, і віз спинився; дядько кинув услід Собачки слинявого матюка, сіпнув за віжку і люто запитав голу вербу:

- Га? Пролог, каже, а! В банді крутився i тут крутиться,- міркує кліщуватий.- А… но! Стала слухать, гадова душа!

Повернув пужално, із усієї сили ударив коняку - сіпнула, а він підклав плече під полудрабок, i побичувались на гору.

І Половецьке ранком було таке убоге… обсмикана скотиною стріха на повітках, голе обчухране дерево, а через дорогу од колодязя пройшла з повними вiдрами боса, у кропив’яній, з мiшкiв, спiдницi дівчина і хлюпнула коло воріт водою…

Грязь, дощі…

- Спасибі, хоч дорогу з повними відрами перейшла,- подумав дядько i тугіше підперезав пасок шинелі. ІІ Волость, перемальована на виконком, нагадує стару миколаївську