Сага про Єсту Берлінга [Сельма Лагерлеф] (fb2) читать постранично, страница - 2

дівчинкою Сельма Лагерлеф здійснює свою першу подорож за межі рідного Вермланду — її везуть лікувати до Стокгольма. Роки, проведені в ортопедичній клініці, дали добрі наслідки, дівчинка звелася на ноги, а проте хвороба зоставила на ній свій страшний знак: Сельма Лагерлеф назавжди лишилася напівкалікою.

1881 року майбутня письменниця вступає до вчительської семінарії в Стокгольмі, а через чотири роки одержує посаду вчительки в жіночій школі провінційного містечка Ландскруна. Там вона працює десять років.

Літературна праця вабила Сельму Лагерлеф ще змалку. Заохочував її до пера й батько, найближча їй людина. Мрійник з натури, він сам імпровізував вірші, грав на скрипці і, як рідко хто, любив і шанував літературу та її творців. Дівчина пробувала писати вірші, казки, п’єси для домашнього театру, реалістичну прозу; деякі вірші навіть друкувала в періодиці, одначе. все те згодом було забуте. Свого самобутнього стилю й манери їй довелося ще довго й наполегливо шукати.

В згадуваній уже автобіографічній новелі «Сага про сагу» (1908) Сельма Лагерлеф оповідає (говорячи про себе в третій особі), як у неї виникла думка написати «Сагу про Єсту Берлінга», що потім принесла їй світову славу: «Тієї осені, коли вона прожила місяців зо два серед сірих вулиць і мурів, з нею сталося щось дивовижне. Якось уранці вона з книжками під пахвою ішла вулицею Мальмшільд. Перед тим вона слухала лекцію з історії літератури. Мабуть, там мовилося про Бельмана й Рунеберга, бо вона думала про тих двох письменників і про героїв, яких вони змалювали в своїх творах. Їй здавалося, що для поета кращого, вдячнішого матеріалу, ніж добродушні вояки Рунеберга та безтурботні горілчані брати Бельмана, не може бути. І раптом вона подумала: «Той світ, серед якого ти жила у Вермланді, такий самий своєрідний, як світ Фредмана чи Столя. Якщо ти тільки знатимеш, як до нього взятися, то знайдеш у ньому не гірший матеріал, з якого багато що можна зробити».

Тієї хвилини в Сельми Лагерлеф постав намір написати сагу про рідний Вермланд, і вона вже не відступалася від нього. Але від задуму до появи твору минуло цілих десять років наполегливої праці й пошуків, поки письменниці пощастило надати йому довершеної мистецької форми. Остаточному варіантові передували віршовані й драматичні спроби. Нарешті 1890 року Сельма Лагерлеф, ще сповнена сумнівів і тривог, послала окремі частини «Саги про Єсту Берлінга» до стокгольмського журналу «Ідун», де вони були зустрінуті прихильно й опубліковані. Через рік з’явилася друком ціла книга, що стала великою подією в тогочасній літературі всієї Скандінавії. За короткий час роман завоював собі славу на батьківщині і був перекладений більше як на десять мов.

Від самої появи «Саги про Єсту Берлінга» всі, хто писав про цей роман, починаючи від видатного данського критика Георга Брандеса, що перший відгукнувся на нього захопленою рецензією, насамперед відзначали його надзвичайну оригінальність і в сюжеті, і в манері письма.

Книжка вийшла в світ у той час, коли панівною течією в шведській і в усій західноєвропейській літературі був натуралізм з його методом докладного і безстороннього копіювання дійсності. Найбільший представник натуралізму в Швеції Август Стріндберг слідом за французькими натуралістами проголошував науковий метод у літературі, висував культ розуму, давав перевагу соціальним проблемам сучасності. «Сага про Єсту Берлінга» написана в іншому річищі. Письменниця звернулася до переказів і легенд рідного їй Вермланду, зреалізувавши, огорнувши романтичним серпанком людей і події, на перше місце поставила не розум, а почуття. Соціальні проблеми вона зачіпає мало. Натомість величезної ваги в неї набувають так звані вічні питання: добро і зло, місце людини серед природи і серед усього людства, свобода й обов’язок.

Роман складається з окремих новел, філігранно виписаних, але різних за своєю тональністю. Деякі з них романтично піднесені, деякі звучать як притчі (наприклад, розділ «Amor vincit omnia»), крізь деякі просвічує тонка мудра усмішка. Письменниця майстерно переплітає в творі фантазію з реальністю, не проводить межі між світом дійсності і світом уяви, чарівне й дивовижне стоїть у неї поряд із сірим, буденним, всі явища природи, мертві речі пройняті духом поезії, найпростіше подане з тихою урочистістю. Весь твір, як казав про нього Томас Манн, робить враження «казки під арфу».

Головний герой книги — Єста Берлінг, колишній священик, позбавлений дану за пияцтво і нехтування своїх обов’язків. Але й решту героїв навряд чи можна назвати другорядними. Їхня доля, їхня людська особистість така цікава, письменниця має стільки всього про них сказати, що розділи, присвячені їм, набувають самостійного значення. Вони густо насичені дією, це окремі саги, що свій рід ведуть від давньоскандінавського епосу й переказів про лицарів круглого столу, — тільки що їм надано сучасної мистецької форми й чітко ліричного тембру.

Єсту, зневіреного в собі,