Авантюра [Володимир Авраменко] (fb2) читать постранично

Володимир Авраменко АВАНТЮРА Фантастично-пригодницький роман

^©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ І ЗАСІДАННЯ

Всупереч традиціям позачергове засідання Державного Комітету по космосу було призначене за день до його початку. Безпрецедентне рішення Голови для багатьох було несподіваним — вихідний день, початок бархатного сезону відпусток — усе свідчило про неординарність по дії. Звичайна млявість і розважливість ще молодого академіка давно були притчею во язицех, але зараз його не впізнати, і члени Комітету в кулуарах шепотіли: Євстафій відчув поживу, або ж запах смаженого…

Рівно о п’ятій годині в зал засідань на третьому поверсі зайшли — хто впевнено, з іронічною посмішкою на масних губах, а хто розгублено — сімнадцять чоловік, опора космічної науки. Євстафій в генеральському мундирі, передню частину якого закривала широка чорна борода, кожного зустрічав проникливо-настороженим поглядом, немов ще й тут перевіряв, чи не затесався чужий. Посилені наряди у штатському, охорона в мундирах при вході, електронно-контрольні пристрої у дверях і закодовані іменні перепустки цього разу здавалися йому недостатніми.

На церемонію відкриття засідання вистачило кількох слів. Скоромовно виголосивши їх. Голова перейшов до діла — либонь спішив.

— Як ви розумієте, сьогодні у нас незвичне засідання… — схвильований голос академіка тремтів. — Закінчилась обробка даних про нову планету. Вони свідчать про наявність навколо неї атмосфери, за складом подібної до нашої, а це означає життя…

Зал зірвався бурхливими оплесками. В сльозах обнімаючи, обціловуючи один одного, усі встали.

— Прошу вас! Сядьте, сядьте… — Голова Комітету розпачливо замахав руками, закликаючи колег до спокою, хоч в самого тремтіли коліна.

— Ми йшли до цього усе життя… Це вже третя планета. Третя, й найближча до Землі, а це накладає на нас особливу відповідальність…

Зал принишк.

— Ситуація на Землі вам добре відома — стоїть питання про виживання людини в просторі й часі. Масове нагромадження страхітливої зброї, невідомі донині епідемії, невиліковні хвороби, розлад психіки й поголовне вимирання захльостують нас. І тут вишукувати причину, шукати винуватого, — академік обвів присутніх іронічним поглядом, — недоцільно, та й нема часу. Пізно… Наша економіка розвалюється, як і держава…

— Що ж робити? — почувся голос із залу.

— Шукати вихід в позаземному середовищі. Потрібно виходити на зв’язок. Таке рішення прийняте там, — він підняв очі до стелі, натякаючи на високі інстанції. — Як ви розумієте, це першочергове завдання. Для цього нам виділяються безмежні ресурси й відповідні кошти — народ чекати не може. Навіть розпад держави й банкет чуми тут не завада… Зараз нами захоплено НЛО — космічний корабель з двома інопланетянами на борту. З ними працює наш Центр. Ми маємо використати їх для зондажу планети. По цьому питанню доповість начальник Центру. Бобо Мурадович, — Голова Державного Комітету втупився в літнього чоловіка з масивною блискуче-лисою головою, що сидів праворуч. Прошу…

Той повільно зіп’явся на ноги.

— Корабель належить цивілізації Манів із сузір’я Рак. За місяць досліджень ми вийшли на контакт, тільки вони нам нічим не допоможуть. Хіба що, можемо запрограмувати їх під «зомбі». Зараз вони наполягають на поверненні корабля… Ми не проти, але тільки після того, як використаємо його для зондажу планети. Це зекономить час і ресурси… Якщо встановлена на кораблі наша автоматика підтвердить наявність придатної для життя атмосфери, за справу візьмуться воєнні і служба безпеки. Ми просимо дати згоду на використання інопланетян. Сподіваюсь, ви не проти… — Бобо Мурадович замовк і терпляче окинув зал сталевим поглядом.

— Заперечення є? — в унісон начальнику Центру запитав Голова.

Вчені мовчки вивчали глянець стола, наче щось там вичитували, і тільки один, наймолодший, підвівся.

— А чи погодяться інопланетяни на ваші умови?

— Ми запрограмуємо їх під «зомбі».

— Проти їх волі?

— А ви вважаєте, що це можна зробити за згодою?.. — Бобо Мурадович здивовано-іронічно вишкірився на комітетчика і, щоб якось пом’якшити враження присутніх від такої реакції, спокійно, але категорично додав: — Другого виходу нема.

— Що з ними буде потім?

— Програма «зомбі» діятиме по нашій команді.

Як тільки інопланетяни виконають завдання, вона вичерпає себе і згорнеться. Вони повернуться додому.

— Ще є зауваження? — Голова струснув бородою і тут же задоволено відповів: — Нема. Отже, вважаємо прохання Центру задоволеним.

Прийнявши ще одне рішення з організаційних питань, Комітет завершив