Хуан Маркадо - месник із Техасу [Олексій Коробіцин] (fb2) читать постранично, страница - 4

це тебе?

— Це? — перепитав мексіканець таким тоном, наче не надавав особливого значення своєму пораненню, і відповів: — Це так…

Лікар зрозумів: мексіканець більш нічого не скаже. Ще раз обмацав руку і глянув пильно на свого пацієнта.

— Треба відрізати, — сказав він. — Інакше смерть.

Мексіканець мовчав.

Він лише зблід, і його обличчя стало сірого, землистого кольору.

Лікар чомусь спалахнув:

— Та що тут і різати? На ниточці тримається…

— Так… — сказав мексіканець, — отже, різати. А я… я думав… — і, не доказавши, хитнув головою.

— Раніше треба було думати. Ну, скидай чоботи і вилазь на стіл. Ляжеш на спину.

Лікар дістав із шафки валізку і з дзенькотом висипав із неї все на широку лаву. Це були металеві інструменти — пилка, ножі, гачки, ножиці. Негр одразу ж кинувся їх витирати тією самою ганчіркою, якою щойно стер із столу.

— Ну, чого стоїш?

— А чоботи навіщо скидати?.. — перепитав мексіканець підозріливо.

Лікар махнув рукою. Він присунув крісло.

— Гаразд. Клади ноги сюди. Та гляди, обережно, щоб не порвав острогами скатерку.

Мексіканець ліг.

Величезний пістоль за пацієнтовим поясом не здивував лікаря — який чоловік у цих краях не носить зброї! Але пістоль заважав працювати, і він клацнув пальцем по його грубому дерев'яному руків'ю:

— Забери цю штуку…

Мексіканець вийняв пістоля і поклав його поряд із собою, під долоню лівої руки.

— Перевернись на лівий бік. І гляди не сіпайся…

Гостро запахло ліками. Лікар Крафт розпочав операцію. Сайлас спритно допомагав господареві — подавав інструменти, пляшки із рідинами чи, коли це було треба, знявши пальцями нагар, підносив свічку до рани пацієнта. Мексіканець важко дихав. Очі в нього були заплющені, і повіки здригалися. Краплини поту скочувалися по обличчю…

Він більше не сказав ані слова і не проронив жодного звуку. Тільки, коли в таз плюхнулося щось м'яке і важке, конвульсивно напружене тіло його раптом ослабло і подих став майже нечутний. Лікар не намагався очутити свого пацієнта. Коли операцію було закінчено, він одступив на крок і, трошки нахиливши голову набік, оглянув свою роботу. Поправив бинт і за допомогою Сайласа перевернув мексіканця на спину.

З легким шелестом на підлогу впав складений учетверо папірець. Лікар Крафт підняв його, струснув, щоб розгорнути. Це було якесь оголошення. Ріжки аркуша були обірвані. Видно було — його зірвали із стіни. Коли Сайлас підніс свічку ближче, чорні плями літер перетворилися в слова:

300 доларів винагороди за спіймання, знищення чи наведення на місце знаходження мексіканського бандита Района Касареса.

Маленький лікар почав читати вголос:

— «Прикмети… зріст — близько п'яти з половиною футів…»

Він зміряв очима мексіканця.

— Мабуть, цей вищий… А втім людина, коли лежить, завжди здається довшою! Ще що? «Віком — близько тридцяти років». Гм… Важко сказати… Може, й тридцять. А може, й тридцять п'ять… «Волосся — чорне». Ото телепні! Таж тут усі з чорним волоссям! «Очі темні». Гм! Хотів би я побачити мексіканця з блакитними очима…

Лікар безцеремонно підняв повіку в свого пацієнта.

— Ну певно! Звичайно, чорні… Ще тут щось. «Шрам на кисті правої руки». Це вже інша річ! А нумо, гляньмо…

Він нахилився над тазом і радісно скрикнув:

— Ну от! Він і є. Подумати лишень — ще б трішки, і я б викинув цю прикмету шакалам… Так, так, так… Отже, в мене на столі валяється триста доларів. Новий будинок… Табун коней… Невеликий, звісно, табун, але все ж таки… Для мексіканця — справжній маєток. Та й не лише для мексіканця…

Він повільно обійшов навколо стола і витяг з-під нерухомої долоні свого пацієнта пістоль, зважив його на руці і посміхнувся. Потім дістав флакон з якоюсь рідиною і передав негрові.

— Йому, — кивнув він на мексіканця і виразно втягнув носом повітря. — Нюхати…

Негр зрозумів. Він відкоркував флакон і підніс до обличчя чоловікові, що лежав непритомний. Той важко зітхнув, завертів головою.

Лікар звів курок пістоля.

Розділ другий КАМ'ЯНА ПІДКОВА

Будинок, у якому жив військовий комендант Накогдочес, індіяни здавна називали Кам'яною Підковою.

Власне кажучи, це був не будинок, а старовинна фортеця. Її спорудили іспанські конкістадори ще в ті часи, коли в селищі Накогдочес про американських колоністів ще й не чули. Фортецю було споруджено з таким розрахунком, щоб на випадок небезпеки витримати тривалу облогу. Викладений з каміння високий зовнішній мур мав форму підкови і був зовсім гладенький — без вікон і дверей. Лише зверху через вузькі прорізи бійниць можна було з усіх боків оглядати безмежний степ.

Усередині будівлі, вздовж усього фортечного муру, — просторі кімнати.

Раніше тут були казарми для солдатів, а тепер — особисті апартаменти військового коменданта полковника дона Агустіно Леаль де Агірре. Всі кімнати