Героїчне і людське: спогад про українських національних провідників 1941-1945 років [Джон Армстронг] (doc) читать постранично, страница - 7

дискусійними. Інші аналітики можуть заперечити п'ять запропонованих мною типів; я впевнений, що колеги зможуть покращити мою типологію. Переоцінка деяких індивідів може навіть дискредитувати їх як рольові моделі для соціалізації наступних українських поколінь. Слід усвідомити, що на якомусь небезпечному зламі української історії, якщо буде накинута жорстока окупація ззовні, не виключено, що знов знадобиться жертовна мужність і підпільна боротьба. Тим часом, я вважав би необхідним, аби нові покоління познайомилися із більш звичайними формами національного захисту, вивчаючи рольові моделі осіб, які виявили мужність і героїзм. Нарешті – і цей момент напевно не так широко сприйнятий сучасним українським населенням, – я переконаний, що молодь повинна знати про рольові моделі, які демонструють відданість своїй вірі і одночасно – терпимість до поглядів, підтримуваних іншими релігіями.
Щоби піти далі у цих загальних рекомендаціях стосовно поточної соціалізації, потрібно якщо не передбачити, то принаймні уявити собі в загальних рисах альтернативи політичного розвитку всередині України та у її стосунках з сусідами у ближчій перспективі. Як політолог, я відчуваю спокусу зайнятися такими футуристичними прогнозами. Як американський громадянин, я представив такі альтернативи для всіх колишніх радянських республік у друкованих органах типу „Проблем комунізму” Інформаційної Агенції Сполучених Штатів, а також у приватно поширюваних академічних доповідях11. Але я не вважаю прийнятним для себе як іноземця робити це в Україні. Якою має бути українська політика в майбутньому і як це майбутнє має співвідноситися із прикладами з минулого, повинні вирішувати громадяни України. В 1787 p., коли писалася нині діюча конституція Сполучених Штатів, хтось запитав старійшину політиків Бенджаміна Франкліна, яка форма правління встановлюється. „Республіка, якщо ви зможете її втримати”, – дотепно відповів Франклін. Це є те, що мають тепер українці, і від них залежить втримати свою Республіку.
Жалюгідна історія чужинців, які виступали в ролі втаємничених дорадників національних рухів, від Лоуренса в Аравії до майора Лонсдейла в Південному В'єтнамі, застерігає. Роль чужинців в українській національній політиці є ще менш блискучою, ніж звичайно. Такі висококомпетентні аналітики, як д-ри Ганс Кох та Георг Ляйббрандт, підпорядковувалися, зрештою, Берліну. Французь­кий вчений Рене Мартель, який спочатку симпатизував незалежності Карпато-України, під час Другої світової війни виявився німецьким колаборантом. Американський журналіст Уїльям Г.Чемберлен та славіст професор Кларенс Меннінг, які бралися писати про Україну, великих успіхів не досягли, Найсумнішим прикладом є Ріко Ярий, чех чи німець за походженням і, як і я, не сильний в українській мові. Після вірної служби в Українській Галицькій Армії поруч із Коновальцем і Мельником, він врешті-решт став членом Проводу ОУН. Він фактично виявився єдиним з Проводу, хто приєднався до бандерівців. Він номер у забутті в 50-х роках, звинувачений як німецький провокатор чи навіть радянський шпигун. На Великодні свята 1953 р. Ярий написав мені (німецькою):
„Як американець Ви тепер відчуваєте інтриганську гру, яку ведуть різні емігрантські групи зі Сходу. Результати гри виявляються, як правило, надзвичайно згубними для їхньої батьківщини. Тому моя позиція була і залишається наступною: будь-який визвольний рух може бути успішним, тільки якщо він має активні сили в самій своїй країні і якщо вони готові битися і померти за батьківщину. Все решта – політичні заяви, боротьба дрібних політичних груп за лідерство і т. д. – є абсолютно другорядним в порівнянні з активною готовністю молоді кожної пригніченої країни вести боротьбу за визволення! Ось чому я став по боці молодої групи [ОУН] вдома проти старих емігрантських клік, котрі самі не знали чого хочуть”.
Із такого свідчення, здобутого на початку дослідження мною українського націоналізму, я багато чого дізнався про те, що може і чого не може чужинець. Протягом сорока чотирьох років я активно цікавився українською національною еволюцією, і мені приємно тепер час до часу вільно зустрічатися з її представниками на їхній рідній землі. В той же час, на протязі цих десятиліть, я займався дослідженням багатьох інших проблем, пов'язаних із різними частинами Східної Європи, національними питаннями взагалі і фактами з далекого минулого багатіюх народів. Дотримання певної дистанції щодо специфічних сучасних проблем хоча й не замінює занурення у рутинну практику національно-політичного життя, але все ж таки посилює достовірність погляду ззовні.
Переклад з англійської Вадима Ковалюка