Героїчне і людське: спогад про українських національних провідників 1941-1945 років [Джон Армстронг] (doc) читать постранично

Джон АРМСТРОНГ
ГЕРОЇЧНЕ І ЛЮДСЬКЕ: СПОГАД ПРО УКРАЇНСЬКИХ
НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОВІДНИКІВ 1941-1945 РОКІВ
І. Роль героя у національному русі
Романтизм національних рухів призводить до особливого наголошення індивідуального героїзму. Герой відіграє надзвичайно важливу роль як модель для соціалізації нового покоління національного населення. Провідний британський соціолог Антоні Сміт нещодавно запропонував наступний стислий і точний аналіз цього взаємозв'язку.
„Цілі національних просвітителів-інтелектуалів є соціальними і політичними, а не академічними; вони прагнуть очистити і активізувати свій народ. Для досягнення цього необхідні моральні приклади з етнічного минулого[...] Одначе головна причина того, що символічні та ритуальні аспекти націоналізму настільки безпосередньо впливають сьогодні на індивідуальну самосвідомість, полягає у відродженні етнічних зв'язків та етнічної ідентифікації, а особливо властивого останній вшанування „прабатьків” та полеглих у кожному поколінні громади”1. Зрозуміло, що з галереї потенційних героїчних взірців віддаленого минулого національні просвітителі вибирають тих, хто найбільше відповідає усвідомленим ними, просвітителями, потребам сучасного їм руху. У свою чергу, завдання історика полягає у з'ясуванні дійсного становища героя у його власні часи. Часто ці два завдання сприймаються як такі, що протирічать одне одному, ніби вчені „буквоїди” руйнують витвори етнічних „міфотворців”. Одначе в дальшій перспективі останні мають переконатися, що більш аналітичний підхід до розуміння свого національного минулого принесе їм чимало користі. З одного боку, героїчні легенди, що використовувалися колись для задоволення тогочасних вимог соціалізації, можуть перетворитися на кумедні казки, якщо нові свідчення підкопають їхню вірогідність. З другого, справжні герої були багатогранними індивідуальностями, і тому їхні життєписи можуть інтерпретуватися по-різному від одного десятиліття в еволюції національного руху до іншого. Об'єктивна, аналітична історіографія може допомогти в такій реінтерпретації, уникнувши при цьому публічного скандалу завдяки уможливленню своєчасного відкинення рольових моделей, що виявили свою дефектність.
В часи скрайньої національної небезпеки, особливо коли необхідно боронитися проти зовнішньої агресії, націнка в рольовій моделі переноситься на фізичну сміливість аж до готовності пожертвувати життям заради нації. Старе релігійне прислів'я про те, що „кров мучеників є сім'ям віри”, добре підходить також для такої віри-ідентифікації, якою є націоналізм. У спокійніші періоди національної історії першочергову вимогу складає присвята себе творенню національних, політичних, економічних та культурних інституцій. Такий непоказний героїзм, який часто виявляється в умовах матеріальних труднощів та відвертих нападок з боку чужинських чиновників, вимагає відмінної, але не менш цінної громадянської мужності.
Обираючи рольові моделі з галереї героїчних портретів з метою задовільнити мінливі й непередбачувані вимоги соціалізації, просвітителі можуть надзвичайно успішно скористатися надбаннями аналітичної історіографії і навіть спромогтися передбачати майбутні вимоги. Коли героїчна галерея походить із зовсім недавніх катастрофічних подій, таких як Друга світова війна в Україні, корективи, що їх вносить аналітичне розуміння минулого, є особливо цінними. На відміну від легендарних персонажів, герої 1940-х років ще живуть у пам'яті сучасників. Однак ідеологічні розбіжності спричинюють сильну вибірковість споминів. У такому випадку роздуми стороннього спостерігача – такого, як автор даної праці – можуть виявитися дуже корисними, але мусять бути поєднані із проникненням у внутрішній світ людей, про котрих іде мова. Я ніколи не зустрічався з Дмитром Донцовим. Його світогляд і моральні пріоритети колосально відрізняються від моїх. Я, одначе, визнавав його гострий інтелект та інтуїцію. Тому я відчув себе винагородженим, коли Донцов незадовго до своєї смерті прилюдно оцінив мою здатність проникати у фундаментальну природу українського національного руху:
„Націоналізм вражає глибоко психологічну субстанцію народу, він здібний стимулювати ентузіязм, який нелегко збудити іншими впливами. Мета, поставлена собі націоналізмом, не притягає стовідсоткового раціоналіста, але та мета має в собі глибокий емоційний заклик. В минулім столітті світ бачив численні політичні програми, які кілька літ притягали тільки невеличку фанатичну групу захоплених і нагло ставали могутньою силою, коли обставини дозволили їм запалити емоції загалу. Коли рух виглядає, що має таку потенціяльну силу, не мудро було б легковажити його, хоч би його нинішні вияви були обмежені. Цю динамічну потенціяльну силу, на думку Армстронга, мав якраз український націоналізм”2.
Для українського національного руху Друга світова війна