Дочка Єви
Передмова до першого видання
Дочка Єви
Примітки

Дочка Єви

Оноре де Бальзак

Переклав Віктор Шовкун в 1988 р.

Передмова до першого видання

Без повісті «Дочка Єви», яку тут надруковано, «Сцени приватного життя» були б не такими повними. Свого часу журнал «Ревю де Парі» повідомив, що збирається надрукувати її. Але тижнів через два ця назва — бо саме так назвав своє цікаве оповідання Дюсерсо — з'явилась і на афіші театру Вар'єте, що мало не відбило в автора охоту писати задуманий твір.

«Дочка Єви» зображує таку ситуацію, коли жінку штовхають до забороненої пристрасті обставини, які більше або менше пом'якшують її провину. Не будучи надто скомпрометована, вона знаходить у собі досить тверезого глузду, щоб повернутися в лоно сімейного життя. Знегоди позашлюбного кохання навчили її цінувати мирні радощі подружнього щастя.

Коли автор надрукував свою повість у одній з газет, чимало читачів сподівалися знайти там опис незвичайних і, як то кажуть, драматичних подій. Тому правдива, хоч і несподівана, розв'язка надала цій Сцені відтінку наївності, й багатьом вона здалася трохи прісною. Автора це не дивує, бо він, зрештою, і не чекав, що нинішня публіка, така неуважна і така байдужа до красного письменства, зверне увагу на підзаголовок — «Сцена приватного життя», підзаголовок, який виключає крайнощі та гострі повороти, припустимі в «Сценах паризького життя». Згідно з планом, який автор собі намітив, «Сцени приватного життя» відбиватимуть той період, коли людина живе почуттями, властивими дитинству та юності, коли вона робить перші помилки і перші кроки в суспільстві; отож у цих сценах не буде зображено задавнені людські вади чи пристрасті, в них ітиметься про вчинки й пориви, притаманні тим, хто лише починає жити, хто не обмірковує своєї поведінки, а нехтує розважливість і скоряється стихійному бажанню, не маючи за душею ніякого досвіду. В творах автора можна знайти досить розв'язок, які відповідають законам поетики роману, і він може собі дозволити вряди-годи зважати на закони суспільного життя, де на перший погляд усе зав'язується вельми туго, але кінець кінцем залагоджується просто й по-міщанському, часто без найменшого розголосу.

Отож автор не захотів відступати від засад, які вже прийняв для «Сцен приватного життя» — можливо, саме це і сприяло тому, що читачі поставилися до його творів прихильно. Не виключено, що згодом вони зрозуміють і оцінять різницю у відтінках, тоні, барвах та малюнку між шістьма такими несхожими циклами його великого твору, і контрасти, які з цього утворюються, не залишаться непомічені. Але поки автор не завершить свого художнього трактату, в якому опише історію сучасних звичаїв, йому доведеться покірливо вислуховувати легковагу критику, що вперто судить про частини твору, хоча їм і належить злитися в одне ціле, і воно відрізнятиметься від своїх складових частин, бо кожна така частина набере нового значення, завдяки сусідству з іншою, поки що ненаписаною. Більше того, навіть критики доброзичливі, але не знайомі із загальним планом усього твору, вважають окремі місця у «Сценах приватного життя» невиправдано різкими; ніхто з них не подумав про те, що уже в цих частинах свого великого твору авторові треба вивести на сцену кілька образів, які мають розвиватись і в подальших повістях здалися б фальшивими, якби від самого початку не було намічено їхні справжні характери.

Та все ж нашому великому твору буде властива одна вада, вада неминуча, з якою читачам доведеться змиритися. Уже тепер автор чітко уявляє, з чого складатимуться «Етюди про звичаї XIX сторіччя». Цей художній трактат налічуватиме близько сотні різних повістей. Навіть «Тисяча й одна ніч» має значно менший обсяг, але ж і прояви нашої цивілізації незліченні, тоді як на Сході, описаному в арабських казках, суспільство являє собою світ досить одноманітний і замкнений. Жінка там перебуває під замком і з'являється на люди рідко. Будинки обнесено високими мурами, і мандрівник може проникнути лише на базар або в палац халіфа. Житель Сходу зустрічався з чужоземцем тільки в окремому приміщенні. Ці звичаї панували в тих краях до самої появи Ісуса Христа; християнство породило інші звичаї. Ось чому оповідач-араб, який прагнув зацікавити читачів, не міг обійтися без талісманів, без незвичайних пригод. Усі чудеса східних казок породжені затворництвом жінки. У нас теж роман колись обходився найпростішими засобами, і їх було небагато. Єдино можливий роман про минуле вичерпав Вальтер Скотт. Це боротьба кріпаків або городян проти дворянства, дворянства проти духівництва, а дворянства і духівництва — проти королівської влади. Вальтер Скотт досяг блискучого успіху завдяки тому, що писав тільки про королів, королев та вельмож і про їхні взаємини зі своїми підлеглими. Колись монархія усе зводила до простих відносин. Характери були розмежовані: городянин, купець або