І вдарив грім (альтернативний переклад) [Рей Дуглас Бредбері] (fb2) читать постранично, страница - 3

- Правильно. Знищення певних рослин, може обернутися відлунням у безкінечності. Одна незначна помилка тут відповідно помножиться на шістдесят мільйонів років. Звісно, ми припускаємо, що наша теорія хибна. Можливо, нам не під силу змінювати Час. Або зміни будуть ледь вловимі. Мертва миша спричинить комашине зміщення рівноваги зараз, а далі - це вже неспіврозмірність популяції, ще далі - бідний врожай, занепад, масовий голод, і зрештою - зміна суспільного характеру на широчезних просторах. Або щось іще невловиміше, щось подібне. Можливо, ледь чутний подих, шепіт, волосинка, пилок в повітрі, така зовсім зовсім незначна зміна, - на яку непридивись ви уважніше, - то й не помітили б. Хто знає? Хто напевно може сказати, що знає? Ми не знаємо. Ми гадаємо. Але доки не дізнаємося напевно, чи наша вовтузня у Часі може спричинити в Історії гучний рев чи тихе шелестіння, доти ми поводимося з біса дуже обережно. ЦюМашину, цю Стежку, ваш одяг і тіла було, як вам відомо, знезаражено перед початком подорожі. Ми одягли ці кисневі шоломи, щоб не напустити наших бактерій в невідому первісну атмосферу.

- А як ви знаєте в яку тварину стріляти?

- Ми позначаємо їх червоною фарбою, - відповів Тревіс. - Сьогодні, перед початком нашої подорожі, ми відрядили сюди Машиною Лесперанса. Він прибув до певної історичної доби і прослідкував за певними тваринами.

- Вивчаючи їх?

- Саме так, - відповів Лесперанс. - Я прослідкував все їхнє існування, записуючи, хто з них прожив найдовше, ахто не довго. Які з них часто парувалися, які не часто. Життя коротке. Коли я знаходжу тварину, убитупадінням дерева або засмоктану драговинням, я точно зазначаю час, хвилину й секунду. Потім стріляю кольоровим зарядом, який залишає слід на боці тварини. Не прогледимо. Після того я налаштовую час прибуття в Минуле таким чином, щоб ми зустрілися з Потворою не далі як за дві хвилини до її дійсної, у будь-якому разі, неминучої загибелі. Так ми полюємо на тварин без майбутнього, які вже ніколи не паруватимуться. Бачите які ми обережні?

- Але ж якщо ви вже відвідували цей ранок у Часі, - сказав Екельс, - ви мали б наткнутися на нас, на наше Сафарі! Як воно пройшло? Успішно? Чи всі з нас повернулися... живими?

Тревіс з Лесперансом перезирнулися.

- Це було б протиріччям, - відповів Лесперанс. - Час не допускає таких зворотів як зустріч із самим собою. Коли виникають такі загрози, Час відступає на крок. Ніби літак, що потрапляє до повітряної ями. Ви відчули як Машина стрибнула перед нашою зупинкою? Це було наше відбуття назад до Майбутнього. Ми нічого не бачили. Не існує способу сказати чи був наш вихід успішним, чи ми зустріли нашу Потвору, або чи всі ми - також і ви, пане Екельс - вибралися звідси живими.

Екельс блідо посміхнувся.

- Годі балачок, - скомандував Тревіс. - Всім встати!

Всі були готові вийти з Машини.

Джунглі вгору, джунглі вшир, джунглі - весь світ навіки і віки. Звуки схожі на музику, звуки, що нагадували літаючу ташу наповнювали небо. То ширяли птеродактилі з порожнистими сірими крильми; велетенські кажани з маренняабонічної гарячки. Екельс, утримуючи рівновагу на Стежці, жартома націлював на них гвинтівку.

- Ану припиніть! Вигукнув Тревіс. - Трясця йому! Навіть заради розваги не націлюйте її! Якщо трапиться, що вона вистрілить...

Екельс почервонів. - Де наш Тиранозавр?

Лесперанс подивився на годинник. - Прямо попереду. Ми перетнемо його слід за шістдесят секунд. Шукайте червону пляму. Заради Бога, не стріляйте без команди. Залишайтеся на Стежці. Залишайтеся на Стежці!

Під вранішнім вітерцем вони рушили далі.

- Дивно, - промимрив Екельс. - Перед нами шістдесят мільйонів років, День Виборів закінчився. Кейт - Президент. Всі святкують. Ми тут - блукаємо посеред мільйонів років, а їх там навіть не існує. Все те, що нас непокоїло місяцями, все наше життя - ще навіть не народилося, навіть думати про те нікому.

- Всім зняти запобіжники! - наказав Тревіс. - Ви стріляєте першим, Екельсе. Другим - Біллінгз. Третім - Крамер.

- Я полював на тигра, вепра, зубра, слона, але ж, Господи, - отакої! - промовив Екельс. - Я тремчу як мала дитина.

- Ага, - видихнув Тревіс.

Всі зупинилися.

Тревіс підняв руку. - Перед нами, - прошепотів він. - В тумані. Ось він. Ось Його Королівська Величність.

Гущавина джунглів була сповнена щебетанням, шелестінням, мурмотінням та зітханнями.

Раптом все стихло ніби зачинилися двері.

Тиша.

І вдарив грім.

З туману, за сотню метрів від них, виступив Тиранозавр Рекс.

- Господи Ісусе, - прошепотів Екельс.

- Тсс!

Тиранозаврнаближався, широко ступаючи величезними, пружними ногами. Він здіймався на десяток метрів над половиною дерев, величний лихий