Бджолиний мед [Борис Панасович Комар] (fb2) читать постранично, страница - 38
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ПШОНЯНА КАША
Зустрілося в путі п'ятеро подорожніх. Від голоду їм животи до спин підтягнуло, а їсти нічого. Шлях був довгий, кінчилися всі припаси. — У мене осталася тільки торбинка пшона, — міркував уголос один. — Аби до нього горщик, та вода, та вогонь, та сіль, можна б кашу зварити. — У мене є горщик, — озвався другий. — А в мене вода, — сказав третій. — А в мене вогонь, — мовив четвертий. — А в мене сіль! — вигукнув п'ятий. Зраділи подорожні, давай мерщій витягати з клунків, що в кого було. Але той, у якого залишилося пшоно, — він був дуже жадібний, — сказав: — Всі ви знаєте, що пшоно — найважливіше для каші. Тому мені її належить більше, ніж кожному з вас. — І без горщика каші теж не буде, — заперечив другий подорожній. — І без води, — зауважив третій. — І без вогню, — мовив четвертий. — І без солі, — додав п'ятий. Засперечалися вони, але так ні до чого й не домовилися через того жадібного. Ідуть насурмонені, а їсти все дужче їм хочеться. Тоді жадібний звернувся до подорожнього, в якого був горщик: — Давай удвох приготуємо кашу, — моє пшоно, а твій горщик, — удвох і з'їмо. Подумав-подумав той. Не хотілося йому згоджуватися, але ж голод — не свій брат, довелося погодитися. Висипали пшоно в горщик і що вже тільки робили з ним — і терли, і кописткою вимішували, а каші так і не вийшло. — Мабуть, без води не обійдемося, — сказав подорожній, у якого був горщик. Хоч і жаль було жадібному ділити кашу на трьох, однак довелося — всякого вижене голод на холод. Запросили третього, залили пшоно водою. Довго мокло воно, гріли горщика у пазухах, на сонце виставляли, а покуштували — ні те ні се, на страву зовсім не схоже. Подумали, порадились і вирішили, що не обійтися їм і без вогню. І ось горщик уже на вогні. Кипить, клекоче, булькає, та ще більший голод наганяє. Не дочекалися подорожні навіть, доки пшоно розвариться, накинулися на горщик з ложками. І хоча ото й мовиться, що голодному і опеньки — м'ясо, та тільки чомусь не стали вони їсти того варива. Один покуштував і скривився, так само і другий, і третій… І лише той, у якого було пшоно, почав його жувати. Пожував-пожував та й сплюнув. — Чи не казав я: не буде каші без солі, — посміхнувся п'ятий подорожній. Посолили кашу й знову поставили на вогонь. А коли вона доварилася, посідали всі довкола горщика та й поїли…— Оце і вся моя притча… Треба вам її розтлумачувати чи самі зрозуміли? — запитав дідусь. — Зрозуміли, — відповіли всі разом. Він задоволено розгладив вуса. — Ну, коли так, ходімо проведемо наших гостей у дорогу…
Последние комментарии
9 часов 29 минут назад
9 часов 46 минут назад
10 часов 11 минут назад
10 часов 43 минут назад
11 часов 50 минут назад
13 часов 30 минут назад