Бджолиний мед [Борис Панасович Комар] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (38) »
Борис КОМАР БДЖОЛИНИЙ МЕД та ще тридцять оповідок учня четвертого класу Романа Зайчика Повість
ПРО СЕБЕ
багато розповідати не буду. Бо що про себе розповідати?.. Живу в Києві, недалеко від заводу «Арсенал» і станції метро «Арсенальна». Будинок наш побудували, може, в найкращому місці — на височенній дніпровській кручі. З вікон видно і Дніпро, і мости через нього, і нові житлові райони на протилежному березі. Одного разу в бінокль я навіть побачив І впізнав у затоці нашого моторного човна. Навчаюсь я в четвертому класі. Якби не математика, то мав би з усіх предметів самі п'ятірки й четвірки. Цього року мене хотіли обрати ланковим, але через трійки з математики не обрали. Є в мене тато, мама і менша сестра Оксана. Ось про них та ще про декого зі своїх родичів, друзів і знайомих розкажу. Це буде цікавіше. Спочатку розповім, який у мене
ТАТО
Працює він на відомому київському заводі «Арсенал» токарем-інструментальником — виготовляє на токарному верстаті різні, дуже складні інструменти. А ще вчиться у вечірньому політехнічному інституті. Багатьох дивує, як тато може водночас працювати і вчитися. Мене ж це зовсім не дивує. В тата стільки сили й терпіння, що їх вистачило б, як каже мама, на двох або й на всіх трьох. Він, крім своєї роботи й навчання в інституті, ще встигає і порибалити, і з'їздити на полювання, і в театр чи на стадіон піти, і мої шкільні завдання щодня перевірити. Правда, я не раз переконував його, щоб він позбувся хоча б цього свого клопоту — перевіряти мої шкільні завдання. Адже в мене, як і в нього, немає двійок. Та він чомусь не слухається. Однак найбільше дивує мене інше. Що б не зробили або ще тільки надумали зробити ми з Оксаною тайкома від тата, — він неодмінно про все догадається. Чи то витягнемо зі столу й подивимося його улюблену колекцію спортивних значків, чи приміряємо на себе мисливське спорядження, чи спінінга я покручу, чи навіть коли скажу, що йду в бібліотеку, а насправді на ковзанку збираюся гайнути, він одразу: — Я, — каже, — по ваших очах все бачу. Мене не обдурите! І як він може все по очах бачити, коли в них нічогісінько не видно? Ми з Оксаною вже не раз одне одному заглядали в очі і в дзеркало дивилися після того, як нашкодимо. Ну й що? Очі як очі. В мене сірі в цятинку, схожі на татові, а в Оксани голубі — мамині. Тільки, якщо дивитися на світло, то зіниці і в моїх очах, і в Оксаниних так само стають маленькі-маленькі, а коли темно, то розширюються. Ні, ми по очах нічого не могли вгадати. Але ж тато якось одгадує!.. Ось хоча б оця історія з будильником. До вечора я учив уроки, потім забрав Оксану з дитсадка. Сидимо дома вдвох, бо тато і мама ще не повернулися з роботи. Нудно нам стало. Пішли в татову кімнату, де він до лекцій готується. Оксана побачила на етажерці будильник і запропонувала: — Давай подивимося, що то в ньому цокає. — Давай, — згодився я. Взяли будильник, відкрили кришку, глянули, а там чого тільки немає: і коліщатка, і пружинки, і гвинтики, і гачечки всілякі! А найбільше різних коліщаток із зубчиками. Ті малюсінькі, як гудзики на сорочках, ті трохи більші, а деякі немов гудзики від піджаків. Дуже сподобався нам годинниковий механізм. Не зрозуміло було лише, чому не всі коліщатка в ньому крутяться. — Може, їх треба підштовхнути і вони тоді закрутяться? — міркувала вголос Оксана. — Зараз спробую, — сказав я і взяв із татового столу ручку-самописку. — Краще давай я спробую, а то ти ще поламаєш, — заперечила Оксана. — Уже он поламав мого заводного ведмедика. — І зовсім його ніхто не ламав! — образився я. — То в ньому пружина лопнула. — Все одно я перша попробую. Це ж не ти таке придумав, — наполягала на своєму Оксана. Я не захотів сперечатися, віддав їй ручку. Вона ткнула пером в одне коліщатко, в друге, але вони — ні з місця. — Бач, сказав же, що в тебе нічого не вийде, — дорікнув я Оксані і забрав у неї ручку. Але тільки-но я доторкнувся до нерухомих коліщаток, як і ті, що раніше крутилися, зупинились. І перо на ручці погнулося. Що тільки ми робили після цього! І дмухали на коліщатка, і повертали будильник у різні боки, і трусили ним — не допомогло. Тоді закрили кришку й поставили будильник на місце: нехай тато подумає, що він сам зіпсувався. Аж ось двері — рип. Тато повернувся з роботи. Кинулись ми до нього, забрали з рук чемоданчик, допомогли розшнурувати черевики, подали капці. А він дивується: — Щось ви сьогодні дуже добренькі та уважні. Мабуть, уже нашкодили? Дивіться мені!.. Принишкли ми з Оксаною, очі поопускали, щоб тато, коли він таки справді в них щось бачить, цього разу нічого не помітив. Але тато й не придивлявся до наших очей, а пішов у свою кімнату, де лежала на столі ручка з погнутим пером і стояв на етажерці зіпсований- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (38) »
Последние комментарии
1 час 1 минута назад
15 часов 42 минут назад
15 часов 43 минут назад
21 часов 2 минут назад
1 день 43 минут назад
1 день 1 час назад