Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею [Генрі Лайон Олді] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (29) »
Генрі Лайон ОЛДІ ВАШ ВИХІД, або БЛАЗНІВ ХОВАЮТЬ ЗА ОГОРОЖЕЮ Повість
Глядач — це я.Я сплю в обіймах залу.Мій сон женеТе, як життя загиблому сказало:«Пробач мене».Ніру Бобовай
Бери моє добро, і горе-злощастя на додачу…С. Маршак
1
Ненавиджу «приватний сектор». Нашу місцеву «одноповерхову Америку». Авжеж, недільним днем, звичайно, чудово вибратися сюди з друзями: шашличок, «Ізабелла», «Бєрі шинель, пошлі домой». Розслаблено привалитися до стовбура старої груші, відчуваючи спиною його тепло навіть крізь сорочку… Злитися з природою, без зайвої фамільярності з її боку. Але вночі або пізно увечері, як зараз — красно дякую! Особливо коли ти не груші під шашлик оббиваєш, а матюкаючись крізь зуби і спотикаючись через два кроки на третій шкандибаєш по тутешніх канавах. І добре б п'яний! — тверезий я сьогодні. Сотка «Борисфену», розпитого на швидку чарку в Будинку Офіцерів, не рахується. По-перше, по стогону, який тут піснею зветься, тільки на танку линвою їздити. По-друге, ліхтарі відсутні як класово чужий елемент, а винятки з правила розбиті пустунчиками-аборигенами. По-третє ж, оскільки я нечастий гість на околицях, є чималий шанс блукати цією самою Гиївкою, як Мойсей пустелею, сорок років, доки виберуся до землі обітованої. Вирішив, називається, «дорогу зрізати», дурень… Неподалік, здається, з боку «Червоного Жовтня», щось бабахає: раз, другий. Шпана петардами грається. Або саморобними вибуховими пакетами. Якщо в наше освічено-ринкове століття комусь ще не ліньки набивати їх сумішшю магнієвих ошурків і перманганату калія, відомішого в народі під назвою «марганцівки». Ех, пам'ятаю, в золоті шкільні роки… Ч-чорт! Так і ноги переламати можна. А вони, рідні, мене-вовка годують. Повернути назад? Переживе Наташчина бабуся без моєї двадцятки до неділі, нічого їй не зробиться! Вона всіх нас переживе, ця бабуленція. Так, Мальбрук повернувся з походу: здається, до метро звідси праворуч. На повороті, на щастя, була визначна пам'ятка місцевої архітектури: кривий від гордощів ліхтар із лампою, вщент засидженою мухами. Чи хто вже там її засиджував, цю лампу. От прямо під стовпом із кущів бузку на мене й випала людина. — Д-до… поможи! «Швидку»… поранений я… Пальці, вкриті іржавою коростою крови, лещатами чіпляються за лацкани куртки. Тріщить тканина. Прямо перед очима — блиск металу. Наручники! Мабуть, злочинець, з-під конвою втік… в'язниця ж поряд, на Полтавському!.. — Напали, гади… гроші! гроші забрали!.. Менти… або бандюги у формі… м-ментовській… Ліве вухо у нього надірване, стримить хрящем. Очі каламутні, обличчя, як і руки, вщент залите кров'ю. У мертвотному світлі ліхтаря воно видається неживим, наче в мене вчепився небіжчик. Або клоун у гримі. Цирковий грим зблизька — сильне видовище. Не для слабкодухих. — Врятуй, б-брате… Вирватися й дати драла? — Я… вибачите, я… У цю мить сили залишають людину. Мабуть, всі пішли на останній ривок. Хватка розтискається, я ледве встигаю підхопити пораненого під пахви. Важкий, зараза, дарма що зріст, як у горобчика. — Тримайся, мужик! Я зараз… зараз… Мало не звалюючи його на землю, притуляю спиною до огорожі. Начебто сидить, не падає. І дихає… поки. Кленучи свою м'якотілість, стукаю в найближчу хвіртку: — Хазяї|хазяї|! Людині погано! «Швидку» викличте! Ей, хазяї!.. А може, у них телефону немає? Повинен бути. Хоча б мобільник. Будинок багатий: двоповерховий, з балкончиком… Господарі вдома: он, вікно блакитним світиться. «Поле чудес» дивляться. «Користуючись нагодою, хочу передати привіт сестрі Марусі з Пупирців, а також її чоловікові, почесному стрілочнику Івану Кузьмічу…» — Агов, є хто-небудь?! — Вася, жени ракло! П'янички, тварюки, життя від них немає… На ґанку спалахує світло, на порозі з’являється шафа з головою — мабуть, Вася. Класичний. У руці — сучкувате знаряддя насильства. — Чого кричиш? Вали звідси, алкаш! — Та не алкаш я! Лікарів треба… тут мужику погано… Про те, що «мужик» поранений і в наручниках, розсудливо замовчую. — Чуєш, Ірко? Викликати? — шафа розвертає фасад углиб будинку. — А потім штраф платити? Жени втришиї! Амбал в дверях якось невизначено, по-бабськи, знизує плечима. Світло на ґанку гасне. Ось такі у нас люди. Добрі самаритяни. Ера милосердя во плоті. Мене бере зло. Кидаюся до огорожі навпроти — і чую тупіт ніг. — Не рухатися! Стрілятиму! Руки на огорожу! Засліплений ліхтариками, краєм ока встигаю помітити трьох у формі. Все. Приплив. Сушіть весла. Серце відчайдушно тренькає, провалюючися кудись до шлунку. У животі — крижаний спазм, і дуже хочеться в сортир. Поволі, немов у страшному сні, кладу руки на огорожу. — Ноги ширше! Так і стій. Так і стою. Якщо це бандити,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (29) »
Последние комментарии
11 часов 24 минут назад
12 часов 53 минут назад
13 часов 49 минут назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 13 часов назад