Литературно-художественное издание

Йогансен Майк

СОБАКА, КОТОРАЯ ЛАЗИЛА НА ДЕРЕВО

Рассказьі

{На украинском язьіке)

Для старшего дошкольного возраста

Составление и литературная обработка Чайковского Богдана Иосифовича

Художник Капустина Татьяна Порфирьевна

Киев «Васзлка»

Редактор С. О. Вишенський Художній редактор В. А. Кавун Технічний редактор Ф. Н. Резник Коректори Н. В. Зубанюк, Т. В. Васильєва

ИБ № 4990

Здано на виробництво 07.12.88. Підписано до друку 13.02.89. Формат 84Х108 1/32. Папір офс. № 2. Гарнітура звичайна нова. Друк офсетний. Умови, друк. арк. 5,04. Умови, фарб.-відб. 21,00. Обл.-вид. арк. 4,6. Тираж 250 000 пр. Зам. 8-299. Ціна 40 к. Ордена Дружби народів видавництво «Веселка», Київ, МСП, Мельникова, 63.

Харківська книжкова фабрика «Комуніст», 310012, Харків-12, Енгельса, 11.

Собака, що лазив на дерево
КІТ ЧУДИЛО
СОБАКА, ЩО ЛАЗИВ НА ДЕРЕВО
ЯК МУРАШІ НАЇЛИСЯ ЦУКРУ
СОБАКА І ВОРОНИ
ЯК ОКУНЬ САМ УПІЙМАВСЯ
КРАБИ
ЖУК-ВОДОЛЮБ І ТАРГАНИ
СОБАКА
ВОВКИ І ВЕРБЛЮЖАТА
СОБАКА ДЖАН

Для старшого дошкільного віку

Упорядкування та літературна обробка БОГДАНА ЧАЙКОВСЬКОГО

Художник ТЕТЯНА КАПУСТІНА

КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1989

КІТ ЧУДИЛО

До нас приблудилося кошеня, і ми взялися його вчити. Хто його зна, як треба вчити котів, то ми й стали його вчити по-собачому.

—    Ляж! — І котик лягає і дивиться на нас, що ми йому дамо за це.

—    Вперед! — І котик біг уперед що мав сили.

—    Назад! — І котик вертався до нас. Тоді ми давали йому трішки сиру або риб’ячу голову.

Так ми й вивчили його по-собачому.

Зробили йому нашийничок із старого ремінця, і став він зватись Чудило.

Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка. Тільки не. скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми — до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого!

Одного разу поїхали ми човном вудити рибу. Дійшов з нами до берега кіт Чудило, а в човен не поліз, не схотів. Вибрався на дошку, що коло неї перуть білизну, і сидить на тій дошці над водою.

А під дошкою гуляють маленькі рибки — верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило — мабуть, смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку.

Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровенний синій глек, той, що воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води і напустили туди верховодок повно. І попливли човном додому.

Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, по кишенях — немає нічого. Тоді як глянув у наш глек, так і закам’янів: рибок у глеку так рясно, що води між ними не видно. Плавають, плавають, одна на одну налазять — аж чорно в глекові.

Ми поставили глек на землю і трошки одсунулися, дивимось, що робитиме кіт Чудило.

Він вибравсь на верхній край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться й нахиляється нижче та нижче, уже звисає над водою, уже й передні лапки в глекові, тоді — шубовсть! — і вскочив У воду.

Заметушився, заборсався, забився у воді — аж глек ходором ходить. І не вистрибує.

Ну, думаємо, пропав кіт Чудило — утопився, захлинувшись водою, упавши догори ногами в глек.

Уже хотіли його рятувати, коли вилазить! Мокрий, сердега, нечепурний, плохий, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах.

Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку з’їв, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався — і знову поліз на глек.

Дуже довго сидів, дивився, коли знову — шубовсть! — і вистрибнув з рибкою в зубах. І цю з’їв. Тоді ми забрали глек і попекли верховодок на сковорідці. Поклав на хліб —  і їж!

І кісток не треба вибирати — так і хрумтять на зубах, як хрящ. А Чудилові повіддавали хвостики й голівки.

Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака, і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глекові сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Отакий у нас був кіт — кіт Чудило.