Книга драконів [Едіт Несбіт] (fb2) читать постранично, страница - 2

— значно тяжча справа, ніж ви могли б подумати. Тому, коли все скінчилося і Ліонель нарешті зняв королівську мантію, а його руку поцілували усі, хто мусив це зробити, він був такий змучений, що мав за найбільше щастя опинитися нарешті у королівській дитячій.

Там на нього чекала нянечка — з чаєм, тістечками, варенням, гарячими грінками з маслом на чудовій таці з червоними, золотими і синіми квітами. Підобідавши, Ліонель промовив:

— Я б почитав. Принесеш мені якусь книжку, нянечко?

— Бог з тобою, дитинко! — сказала нянечка. — Чи не думаєш ти, що розучився ходити, ставши королем? Піди і вибери собі книжку до вподоби!

Тож Ліонель спустився до бібліотеки. Там він застав секретаря і прем’єр-міністра, які вже було почали знову йому кланятися і розпитувати, чи щось його непокоїть, коли він раптом вигукнув:

— Ого, як багацько книжок! Це все ваші?

— Вони ваші, ваша величносте! — відповів секретар. — Це все надбання попереднього короля, вашого пра-пра-пра-…

— Так, я знаю, — перервав його Ліонель. — Що ж, я перечитаю їх усі. Я люблю читати. Добре, що вже навчився…

— Якби мені було дозволено дати пораду вашій величності, — почав прем’єр-міністр, — я порадив би не читати цих книжок. Ваш пра-пра-…

— Що мій пра-пра? — нетерпеливився Ліонель.

— …пра-прадід був дуже добрим королем, але…

Так, справді, по-своєму визначним королем він був, але дещо… дивним.

— Божевільним? — весело перепитав Ліонель.

— Ні, ні! — обидва пани заперечно закрутили головами: — Не божевільним, але, коли дозволено буде сказати, — занадто розумним! I я не хотів би, щоб мій маленький король мав справу з цими книжками.

Ліонель виглядав спантеличеним.

— Річ у тім, — пояснив секретар, знервовано накручуючи свою руду бороду на палець, — що вашого пра-…

— Ну що ще?! — вигукнув Ліонель.

— Називали чаклуном.

— Але ж він ним не був?

— Звичайно, що ні… Знаменитим королем був ваш пра-…

— Ясна річ.

— Але я б не чіпав цих книжок.

— Лише одненьку! — вигукнув Ліонель і схопив велику коричневу книжку, що лежала на письмовому столі. Її шкіряна палітурка була оздоблена золотим тисненням і золотими защіпками з рубінами і смарагдами, та ще й мала золоті кутики, щоб шкіра не стиралася надто швидко.

— Я просто мушу її подивитися, — сказав Ліонель, прочитавши на корінці назву: «Бестіарій».

— Не робіть дурниць, маленький королю, — заперечив секретар.

Та Ліонель клацнув золотими защіпками і відкрив книгу. На першій сторінці він побачив червоно-коричнево-жовто-синього метелика, так гарно намальованого, що він здавався живим.

— Ось, — сказав Ліонель, — чи ж він не гарний? Чому…

Та доки він говорив, метелик затріпотів своїми барвистими крильцями, знявся з пожовклої сторінки і вилетів у вікно.

— Бачите?! — вигукнув прем’єр-міністр, як тільки знову зміг говорити, бо йому аж дух сперло. — Це вона, магія…

Та король уже встиг перегорнути сторінку і почав розглядати сяйливу птаху — прекрасну і досконалу аж до найменшої блакитної пір’їнки. Нижче був напис: «Райська птаха», і доки король милувався нею, вона розправила крила і вилетіла з книжки.

Тоді прем’єр-міністр відібрав книжку в короля, закрив її на тій сторінці, з якої щойно знялася Птаха, і поклав на найвищу полицю, до якої зміг дотягтися. А секретар добряче трусонув королем — він не на жарт розсердився — і промовив:

— Але ж і вреднючий наш юний король!

— Та я ж не зробив нічого поганого! — вигукнув Ліонель. Він, як і всі хлопчаки, не любив, коли його трясли, і волів би радше дістати стусанів.

— Нічого поганого?! — перепитав секретар. — Хух! А звідки ви знаєте, що виявиться на наступній сторінці?! Змія, черв’як, стонога чи ще щось таке, навіть… навіть революціонер?!

— Гаразд, мені прикро, що я засмутив вас, — промовив Ліонель, — поцілуймося і будьмо друзями!

Тож він поцілував прем’єр-міністра і вони любенько сіли собі грати у хрестики-нулики, а секретар пішов підраховувати державні видатки.

Проте, коли Ліонель уже вклався спати, йому знову згадалася книжка і він ніяк не міг заснути. Тож коли зійшов повний місяць, він пробрався до бібліотеки, видерся на стелаж і взяв «Бестіарій». Тоді вийшов на терасу, де місячне світло осявало все наче вдень, і відкрив книжку. Перегорнув порожні сторінки з підписами «Метелик» та «Райська птаха» і зазирнув на наступну сторінку. Там було зображено дивну червону істоту, що сиділа під пальмою, а під малюнком — підпис: «Дракон». Дракон не рухався, але король захряснув книгу так швидко, як тільки міг, і вернувся до ліжка.

Та вранці йому знову закортіло подивитися на дракона. Ліонель вийшов у садок і тільки-но клацнув рубіново-смарагдовими защіпками, як книга сама відкрилася на сторінці з драконом. У ту ж мить із осяяної сонцем сторінки злетів велетенський червоний дракон, розправив свої