Некрасов Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

НЕКРАСОВ Віктор Платонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.

Письменник.

З лікарської родини.

Народився 4 (17) червня 1911 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 3 вересня 1987 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Сент-Женевьєв-де Буа.

Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту (1936), театральну студію при Російському драматичному театрі (1937).

Працював актором і театральним художником в театрах Києва, Ростова-на-Дону, Кірова, Владивостока (1939-1941), кореспондентом київської газети «Радянське мистецтво» (1945-1947), вів передачі на радіо «Свобода».

Учасник другої світової війни, зазнав поранення (1941-1944).

Лауреат Державної премії СРСР (1947).

Кавалер французького ордена Почесного легіону.

Член французького ПЕН-клубу.

Друкувався в журналах «Новий світ», «Знамено», «Грані», «Континент».

Як літератор дебютував в журналі «Знамено» повістю «В окопах Сталінграду» (1946).

Потім настала черга повістей «В рідному місті» (1954), «Кіра Георгіївна» (1959), «Нотатки

роззяви» (1976), «Саперліпопет, або Якби та якби, та виросли в роті гриби» (1983), «По обидва

боки Стіни. Повісті і оповідання» (1984), «Моя сумна повість» (1986), романів «Сталінград»

(1981), «Як я став шевальє» (1986).

Н. – автор сценаріїв документальних фільмів «Невідомому солдатові» (1961) та «П’ятдесят вісім

хвилин в Італії».

Його перу також належать нариси «Перше знайомство», «Дні Турбіних», «По обидва боки

океану», «Місяць у Франції».

За нарис «По обидва боки океану» Н. отримав сувору партійну догану (1963).

Письменник підписує листа 25 діячів науки і культури Генеральному секретареві ЦК КПРС із

протестом проти реабілітації Сталіна, а також колективного листа до Верховної Ради РРФСР з

протестом проти нових статей кримінального законодавства (190-1 і 190-3), введених для

боротьби з інакодумством (обидва – 1966); ставить він свій автограф і під листами депутатам

Верховної Ради СРСР про те, що звинувачувальний вирок п’ятьом демонстрантам, які вийшли на

Красну площу з протестом проти введення військ до Чехословаччини – порушення основних прав

і свобод громадян (1968), на захист В. Чорновола (1969).

Нашого земляка з подачі М. Хрущова звинуватили в «підлабузництві» перед Заходом. У його

київській квартирі пройшов обшук, вилучивши сім мішків рукописів, книг, журналів, газет, листів, фотографій; письменника-фронтовика впродовж шести діб допитували слідчі КДБ (1972).

У відповідь на це Н. емігрував до Франції (1974).

За повістю нашого земляка «У рідному місті» знято художній фільм «Місто запалює вогні» (1958).

У Києві встановлено меморіальну дошку Н.

Його ім’я присвоєно столичній бібліотеці по вул. Волоській, 33 (1997).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Г. Кіпніс, В. Селібер, Г. Шпаліков, О. Твардовський, В.

Биков, А. Сахаров, В. Конецький, Є. Євтушенко, Г. Снєгірьов, О. Борщаговський, Р. Клячкіна, В.

Вишневський, П. Бондаровська, Л. Волинський, П. Утевська, Л. Плющ, В. Кондирєв, Л. Арагон, В. Мельниченко, Е. Тріоле, К. Паустовський, М. Розанова, В. Кондратьєв, Т. Голованова, М.

Геллер, А. Синявський та ін.

***

НЕ БРЕХАТИ,

життєве кредо В. Некрасова

Бути самим собою, не брехати, не прикидатися, не лестити. Ліпше нехай читач обійдеться без моїх

книг... Я ніколи не принижу свого читача брехнею.

ПОВЕСЕЛИЛАСЯ, з повісті В. Некрасова «Кіра Георгіївна»

Злегка захекавшись, вона піднялася на шостий поверх. Юрась стояв, спершись ліктем об

поручні, і дивився в проліт сходів.

– Ну, спасибі, – сказала вона і протягнула руку. – До завтра. У одинадцять прошу, хвилина в

хвилину.

Замість відповіді Юрась рішуче притягав її до себе, незграбно, міцно поцілував і так же рішуче

кинувся вниз.

Першою думкою Кіри Георгіївни було – як добре, що не вона це зробила, другою – як

неприємний запах винного перегару, і лише третьою – що завтра Юрася треба буде взяти в шори.

Кіра Георгіївна відчинила ключем англійський замок. Удома всі спали. Вона зазирнула чогось в

кухню, потім навшпиньки підійшла до кімнати Миколи Івановича і злегка прочинила двері. Він, як

завжди, відразу ж включив світло і підвівся на своєму дивані, моргаючи короткозорими очима.

– Ну як, повеселилася?

– Спи, спи. Повеселилася.

Він надів окуляри і став шарити цигарки.

– А