Подолинский Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ПОДОЛИНСЬКИЙ Андрій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З дворянської родини. Син, Подолинський С., – філософ, економіст, еколог, громадський діяч.

Народився 1 (13) липня 1806 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 4 (16) січня 1886 р. в с. Ярославці Звенигородського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Шполянський район Черкаської області України).

Закінчив один з Київських приватних пансіонів, а також благородний пансіон Петербурзького

університету (1821-1824).

Працював помічником поштового інспектора VII-го поштового округу і помічником придворного

радника (1824-1839), колезьким радником (1839-1840), радником Двору Його Імператорської

Величності (1840-1843), окружним поштовим інспектора VII-го поштового округу (1843-1850).

Дійсний статський радник (1846).

Друкувався в журналах «Бібліотека для читання», «Сучасник», «Вітчизняні нотатки», альманахах.

Як літератор дебютував поемою «Див і Пері» (1827).

Потім настала черга віршів «Переїзд через Яйлу» 1838), «На свято 50-річчя заснування Санкт-

Петербурзького університету» (1869), віршованої повісті «Борський» (1829), поем «Жебрак»

(1830), «Смерть Пері» (1837), балади «Дівич-гора» (1837), повісті «Змій. Київська бувальщина»

(1886).

Що стосується оосбистого життя, то у П. один син помер малюком, а другого замолоду

паралізувало.

Наш земляк – автор двох двотомників: «Повісти і дрібні вірші» (1837), «Вірші» (1860).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Глинка, С. Соболевський, О. Пушкін, А. Фет, А.

Міцкевич, Ф. Булгарін, П. Нащокін, М. Греч, Г. Керн, А. Дельвіг, А. Івановський, В. Щастний, М.

Юзефович, М. Устрялов та ін.

***

ЦІНУВАТИ НАУКУ

, з життєвого кредо

А. Подолинського

Де цінується наука, там цінується і людина.

МРІЇ УДВОХ, з вірша А. Подолинського «До ***»

Есть милый голос твой, улыбка, ласка взгляда,

Забвенье сладкое иль вслух мечты вдвоем,

Если дни, согретые поэзии огнем,

Молитвы искренней высокая отрада,

Сочувствия к делам и славы и добра,

И вера в полноте любви и умиленья,

Что жизнь не случая минутная игра,

А дивный, вечный дар благого Провиденья!

...Так ночью летнею младенца,

Земли роскошной поселенца,

Звезда манит издалека,

Но он к ней тянется напрасно, –

Звезды блестящей и прекрасной

Не досягнет его рука!

ГУРІЯ ПРОРОКА, вірш А. Подолинського «Портрет», присвячений Г. Керн

Когда стройна и светлоока

Передо мной стоит она,

Я мыслю: гурия пророка

С небес на землю сведена!

Коса и кудри темнорусы,

Наряд небрежный и простой,

И на груди роскошной бусы

Роскошно зыблются порой.

Весны и лета сочетанье

В живом огне ее очей,

И тихий звук ее речей

Рождает негу и желанье

В груди тоскующей моей.

СПРИЙНЯВ ПУШКІНА ЗА СЛУГУ, зі спогадів А. Подолинського

У 1824 році, після випуску з Петербурзького університетського пансіону, я їхав, в кінці липня, з

М. Г. К. до рідних моїх до Києва. У Чернігові ми ночували в готелі. Вранці, увійшовши до залу, я

побачив в сусідній, буфетній кімнаті молоду людину, яка крокувала уподовж стійки. Котру за

місцем знаходження і за костюмом, прийняв за слугу. Одяг був дуже непредставницький: жовті, нанкові, недбало надіті шаровари і російська кольорова, зім’ята сорочка, підв’язана витертою

чорною шийною хусткою; кучеряве досить довге і густе волосся розвівалося безладно. Раптом ця

особа швидко підходить до мене з запитанням: «Ви з Царськосільського ліцею?». На мені ще був

казенний сюртук, формою однаковий з ліцеїстом.

Визнавши цікавість слуги недоречною, я не бажаючи зав’язувати розмову, відповідав досить сухо.

– О! Так ви були разом з моїм братом, – заперечив співбесідник.

Це мене спантеличило, і я вже ввічливо попросив його назвати мені своє прізвище.

– Я – Пушкін; брат мій Лев був у вашому пансіоні.

Слава Пушкіна сяяла тоді в повному блиску, вся молодь благоговіла перед цим ім’ям, і легко

можна собі уявити, як я, сімнадцятирічний школяр, зрадів несподіваній зустрічі і розгубився через

мою нерозважливість.

Проте мій супутник і я швидко з ним розговорилися. Він розповів нам, що їде з Одеси в село, однак що його втихомирення