Пастухов Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ПАСТУХОВ Андрій Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий топограф, геодезист, альпініст, дослідник Кавказу. Першим на теренах Російської

імперії піднявся на західну (1890) і східну (1896) вершини Ельбрусу. У альпіністів існують

поняття «Скелі Пастухова» і «Притулок Пастухова».

З робітничої родини. Батько, Пастухов В., – працівник державного кінного заводу.

Народився 18 (30) серпня 1860 р. в с. Новодеркулі Старобільського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Біловодський район Луганської області України).

Помер 23 вересня 1899 р. в м. П’ятигорську Катеринославської губернії Російської імперії нині

(нині – Ставропольський край РФ). За заповітом похований на вершині гори Машук. На

мармуровому обеліску вибиті слова: «Військовий топограф А. В. Пастухов. Казбек – 1889.

Ельбрус – 1890, 1896, Арарат – 1893».

Служив топографом топографічного відділу Кавказького військового округу (1822-??),

Член Російського географічного товариства (1889).

Лауреат срібної медалі Російського географічного товариства.

Брав участь в топографічній зйомці головним чином високогірних областей Центрального

Кавказу; здійснив сходження на Казбек, Ушбу, Великий і Малий Арарат, Алагез та ін.

Друкувався в газеті «Кавказ», журналах «Нива», «Метеорологічний вісник».

У м. П’ятигорськ одну з вулиць названо ім’ям нашого земляка.

У Москві вийшли книги П. Нікітін і В. Вайнберга «Андрій Васильович Пастухов. Військовий

топограф і альпініст» (1956), С. Чумакова «Прихисток Пастухова» (1977).

В Росії проводяться змагання з спортивного орієнтування на «Приз російського топографа

Пастухова».

Серед друзів та близьких знайомих П. – Л. Загурський, М. Кірхгов, І. Стебницький, Т. Царахов, М.

Динник, І. Ходзько, М. Голомбієвський, О. Воєйков, Г. Раєв, М. Богданов та ін.

***

УПЕРЕД І ВИЩЕ,

з життєвого кредо

А. Пастухова

Уперед і вище.

ВИКОНАВ ТОПОГРАФІЧНУ ЗЙОМКУ, з «Щоденника» А. Пастухова

На найвищій точці Ельбрусу ми поставили прапор з червоного кумачу... У двох сажнях від

прапора увіткнули палицю і в шести сажнях на північ на каменях поставили пляшку із запискою;

потім я сфотографував східну вершину Ельбрусу і частину Головного Кавказького хребта,

здійснив топографічну зйомку східної і західної вершин і перевалу.

...Ніби-то ступивши з висоти в повітря, я провалився в замасковану тріщину і знову був

зобов’язаний своїм порятунком жердині, що знаходилася зі мною. Уживши страшне зусилля, я

вискочив з тріщини, зробив декілька кроків, зупинився і подивився назад.

В цей час фірн сипався масою з обох боків, краї тріщини коливалися, і вона робилася все ширшою

і ширшою, і через якісь дві хвилини на її місці зяяла бездонна прірва, котрою я мимоволі

замилувався. Але це продовжувалося недовго. Спрага, що томила, нагадала мені про воду, і я

знову став прислухатися і оглядатися довкруги і знову почув те ж дзюрчання, цього разу досить

близько.

Придивившись за напрямком, звідки до мене долинав цей шум, я відзначив, що він був зовсім не

від води – це котилися потривожені вітром дрібні крижинки обмерзлим снігом.

СТАРАННИЙ І РЕВНИЙ, з рапорту полковника п. Штрауха

Доповідаю, що Андрій Пастухов моральності хорошої, поводився бездоганно і ні в чому поганому

помічений не був.

До служби був старанний і ревний і весь час до свого звільнення служив на посаді старшого

топографа, тому до допущення його до іспитів для вступу до топографічного училища я ніяких

перешкод не бачу, а, зважаючи на відмінне знання топографічної справи, чудову поведінку і

моральність, бажано було б, аби колишній топограф Пастухов був зарахований до училища..

ВПЕРШЕ ЗАСТОСУВАВ «КІШКИ», з розвідки Б. Бероєва «Приельбрусся»

Цікаве сходження на Ельбрус здійснив 1890 року військовий топограф і альпініст Андрій

Васильович Пастухов. Буран змусив мандрівників зупинитися на непередбачений нічліг біля

скель, які погано захищали від вітру. Пізніше це місце одержало назву «Притулок Пастухова».

З світанком штурм Ельбрусу продовжувався. Майже п’ятитисячна висота давала про себе знати:

стало важко дихати, з’явилася нудота, сили закінчувалися. До того ж погода не поліпшувалася. Як

і раніше мів сніг, дув сильний вітер, який